Розвод
Як та жебрачка, що на сходах у підземці пестить цуценя, бо знає, що то останнє, що їй радіє у цьому житті, так от і я випещую свої спогади. Вероніка остання, хто справді мене любив і піклувався про мене. І мені зараз так, як буває незручно коли ти правша і зрізаєш нігті лівою рукою на правій. І це відчуття не покидає мене.
Знаєте, як буває, живеш собі, живеш, а потім розумієш, що щось не так. Ти й не вважаєш себе якимось поганцем, але люди з тобою не втримуються. Хтось втікає від тебе, а від когось тікаєш ти сам. Люди взагалі зараз нетерплячі, а якщо ще й до всього цього прикрутити мій характер, то й справді втриматися важкувато. Те саме, що залишатися на передовій під час арт-підготовки. Безперервне бомбардування, а коли воно в решті скінчується, підіймається в атаку піхота. Важко знайти навіть куточок і забитися там. Тільки б ніхто не чіпав.
А вже майже два місяці минуло, як я розійшовся з Веронікою. Без скандалів і образ, просто вирішив, що без мене буде краще їй. Може вперше в житті я щиро, з повною глибиною і відповідальністю прийняв альтруїстичне рішення, де я програю для того щоби хтось виграв. Мене тільки це й тримає в стані більш-менш стабільності.
"І твоя обручка на в'язці ключів"
Ну, скажу, що без плюсів у цій справі теж не обійшлося. Я почав витрачати свою енергію туди куди хочу, а не туди куди мушу. Безумовно - це головна перевага. Адже життя надзвичайно стисла річ, коротка річ, його, зрештою, нема.
Бажаю тримати хвост пістолетом!
Posted via LiveJournal app for Android.