Мова
Зібрався нарешті написати деякі свої міркування стосовно мовної ситуації в Україні.
Спершу про себе. Я завжди був космополітом і переважно ним і лишаюся. Хоча, слід відзначити, що спершу зусиллями Московського патріархату, до якого належав, а нині зусиллями нашої чудової влади я став набагато більш національно-зорієнтованою особистістю, аніж був колись. Вишиванки й класична українська література вже не викликають у мене відрази, і хоч із другою я й досі не надто товаришую (хоч сам формально став «українським письменником»), але коли бачу на вулицях людей з національними елементами в одязі, то аж настрій піднімається. Тобто пряма боротьба проти українського у певної категорії людей (до якої і я належу) викликає якраз любов до нього, якої раніше не було і близько. Власне, будь-яка дія породжує протидію.
Якби хтось 10 років тому сказав мені, що я ходитиму на Вечори повстанської пісні, любитиму наспівувати «Я Крук, чорний сотник УПА», принципово не купуватиму російськомовних книг і навіть підніму до належного рівня англійську, аби не дивитися фільмів російською - я б лише покрутив біля скроні. Однак це факт, різноманітні українофоби зробили із мене патріота і націоналіста.
Колись щира любов до російської культури наразі редукувалася у нейтрально-дистанційне ставлення до її кращих зразків (Достоєвський, Тарковський) та повне презирство до всього іншого. Плюс виникло повне небажання знайомитися із цими творами мовою оригіналу. Натомість я починав вчити давньогрецьку і шведську, розібрався у білоруській, а зараз всерйоз узявся за французьку.
І це у людини, яка могла б у паспортній графі «національність» (якби така була) мати запис «росіянин». Тепер вже такого запису там не буде, однак у 16 років я жалкував, що не можу похизуватися своїм «великоруським» походженням.
Тепер про нинішню мовну ситуацію і мою позицію.
Якщо коротко, то мені начхати на російську мову, бо я чудово навчився обходитися без неї. Я не проти російськомовних і розумію їхні потреби і права, але при цьому я твердо буду стояти за власні потреби і права. Я ніколи не стану «із ввічливості» переходити на російську чи платити гроші за якісь товари чи послуги російською. Краще куплю їх англійською. А тим, хто просить мене перейти у спілкуванні на російську, у мене часто язик свербить сказати «We can speak in English».
Колись заради експерименту я спробував перевірити чи можна в нашому суспільстві обійтися без російської мови. І тепер можу впевнено сказати: так, можна. Спершу це може бути складно, але потім звикаєш і ніяких незручностей уже не відчуваєш. Особливо коли знаєш англійську достатньо добре. Дуже швидко знаходяться замінники усій російськомовній продукції і сервісам. Сучасна доба ІТ дозволяє створити навколо себе таке оточення, яке ти сам бажаєш. З добою виділених ліній і торентів відпала потреба у ТБ. Практично все основне програмне забезпечення має українські версії, в іншому випадку - нескладно знайти аналоги з українською версію (Avira змінити на Avast) чи користуватися англомовною версією. У кінотеатрах, на щастя, доступні фільми українською (хоч, можливо, що ця золота доба невдовзі закінчиться), їх також можна дивитися нелегально на ex.ua чи трекерах. Власне, іншого вибору немає, жодного легального варіанту для купівлі суто україномовної відеопродукції (без російськомовних додатків чи оформлення) немає, хоча Megogo обіцяється запустити україномовну версію, але це поки лише слова. Завдяки книгарням «Є» та створенням видавництвами власних інтернет-магазинів зникли усі проблеми з пошуком україномовних книг. Я написав кандидатську практично без використання російськомовної наукової літератури, у списку використаних робіт із 243 назв лише 40 російськомовних (150 - англомовних). Більшість із них є у списку й англійською, російські переклади я додав для тих, кому ліньки читати англійською. Реально російських книг, які потрібні були для роботи, було 3-4, і то виключно тому, що наукове середовище у нас виросло на радянському літературознавстві і відсутність згадок на ті російські праці викликало б непотрібні питання. А реально можна було б обійтися і без них, або скористатися їхніми англійськими перекладами. Російськомовні наукові праці потрібні лише тим, хто досліджує якийсь російський матеріал.
Єдине, що лишається - це російськомовні друзі. Однак це штука неминуча, оскільки людські особистості для мене цінніші і важливіші за мови, якими вони користуються. Головне, щоб ми один одного розуміли і приймали такими, як є.
Чи слід щось робити у зв’язку з прийняттям того закону? Гадаю, що так, бо це може бути рівною мірою як мильною бульбашкою під вибори, так і реальним кроком для знищення української культури і держави. Тому ризикувати бездіяльністю не варто.
Однак особисто я не збираюся нікуди лізти битися чи активно протестувати, я обираю зовсім інший шлях, більш ефективний, як на мене. Я вважаю, що треба діяти не «проти», а «за».
Я ходжу на фільми українською у кіно, ретельно пересвідчуючись, що озвучення буде саме українською, і голосую за них гривнею. Регулярно купую українські книги, значно більше, аніж читаю. Долучаюся до зборів коштів на озвучення фільмів українською на «Гуртом». Беру посильну участь у різних україномовних інтернет-проектах від вікіпедії до торент-трекерів. На іншомовних ресурсах стараюся добиватися введення українського інтерфейсу чи хоч додавання якогось українського контенту: на Лівлібі додаю українські видання та пишу рецензії українською, на Фантлабі теж стараюся додавати побільше українських видань. Логіка така: або не користуватися російськомовними ресурсами, або, користуючись, намагатися їх максимально українізувати. Коли було більше часу, я перекладав на українську - статті для вікіпедії, субтитри до фільмів, оповідання, інтерфейси програм. Завжди розмовляю українською. Зрештою, я пишу художню прозу і намагаюся її публікувати.
Одним словом, якщо людина дійсно турбується за долю української мови, то в нашу інформаційну добу вона має безмежне поле можливостей для підтримки і поширення своєї мови. І зроблена робота може виявитися більш потрібною і довговічною, аніж нинішня влада.