Найцікавіше у примітках
Так і не можу знайти, кому належить вислів "найцікавіше у примітках", здається, я зустрічав його чи то у Борхеса, чи то у Еко. У будь-якому разі і один, і інший своєю творчістю проілюстрували його. Вислів мені завжди подобався - рідко що може зрівнятися із задоволенням занурення у пояснення, відсилання, примітки, коли відкопуєш смисли, на які даються лише тонкі натяки.
Коли я пару років тому читав збірку поезій По, то мені дуже сподобався вірш "Dream-Land" настільки, що я навіть використав його початок як епіграф до одного зі своїх оповідань. Здається навіть, він був поштовхом до переписання того оповідання у певному ключі, а може навіть і до його написання. Мова йде про ось цей фрагмент:
By a route obscure and lonely,
Haunted by ill angels only,
Where an Eidolon, named Night,
On a black throne reigns upright,
I have reached these lands but newly
From an ultimate dim Thule -
From a wild weird clime, that lieth, sublime,
Out of Space - out of Time.
(http://en.wikisource.org/wiki/Dream-Land, і, що цікаво, у тексті вікіджерел слова Night, Space і Time виділені прописом - одразу питання - чи так в оригіналі? Адже це міняє акценти і ще більш поглиблює текст, особливо останнє речення).
Український переклад А. Онишка (По, Е.А. Ельдорадо. Тернопіль: Богдан, 2004. С. 135) невдалий, як на мене, він не передає тих нюансів, які я там бачу:
Шляхом самоти туманним,
Тільки демонові знаним,
Де, посівши чорний трон,
Ідол-Ніч вершить закон,
Із огрому, із безмов'я
З Фули темної прийшов я,
Де мовкне глас, зникає враз
Простір і час!
Претензії у мене передовсім до слова "демон" і двох останніх рядків. "Ill angels" і "демон" - це дві велетенські різниці. Навіть літературний переклад "занепалі ангели" не передає усіх відтінків оригіналу, однак усе ж значно кращий. Бо ж буквально це "хворі ангели", хоч значення у них саме наших "падших" ангелів. "Ідол-Ніч" та "Ідол на ім'я Ніч" теж не одне і те ж, та це вже не так критично. Все враження псують два останні рядки, у яких уся сила цієї строфи. Зовсім інший ритм, значення, непотрібний знак оклику. Я не особливо розбираюся у поезії, і чудово розумію складність перекладу поетичного твору, тому загалом я тільки радий, що цей твір переклали, і в цілому непогано переклали. Однак для епіграфу мені довелося брати оригінал і для не особливо освічених давати буквальний український переклад у примітки:
Темним і самотнім шляхом, / Де з'являються лише темні янголи, / Де Ідол на ім'я Ніч / Панує на чорному троні, / Я досягнув щойно цих земель / Із крайньої туманної Фули - / Із країни невтримного фатуму, що лежить, піднесена, / Поза простором - поза часом.
Важко пояснити, що мене тут надихнуло, однак я особисто побачив атмосферу фантастики у кращому сенсі слова - як способу свідчення про вищі речі, які "поза простором - поза часом". А також образ похмурого місця, не стільки географічного, як внутрішньо психологічного, близький до того, про що я хотів написати. Мені дуже сподобалася Фула, а після прочитання приміток і поготів. Була навіть спокуса зробити примітку до примітки (до буквального перекладу фрагменту По).
У коментарях до українського видання (чудового, бо з паралельним англійським текстом) написано наступне: "Фула - за уявленням древніх, "кінець" землі, десь на півночі від Британії" (с. 293). Уже це звучить дуже принадно, поетично і загадково. А сьогодні я, шукаючи якийсь латинський вислів, на якому б попрактикуватися у каліграфії рустіки (д/з із шрифтів), абсолютно випадково натрапив у своєму збірничку сентенцій на таке:
"ultima Thule - дальня Фула (край світу; крайня межа чогось)
У 4 ст. до н.е. грецький мореплавець Піфей, коли здійснював плавання уздовж західного узбережжя Європи, відкрив на далекій півночі острів Фулу (вважають, що то була Ісландія, або один із Фарерських островів на півночі Скандинавії), про що оповів в утраченій для нас книзі "Про океан". Римлянам Фула уявлялся далекою напівказковою країною, краєм світу. Приклад тому - "Георгіки" Вергілія (І, 42) та рядки із трагедії Сенеки "Медея" (375-379), що стали пророчими (після відкриття Америки). Там говорилося, що через століття Океан (божество, що владарює над водами) розімкне межі заселеного світу, і Фула вже не буде краєм землі." (Латинские крылатые выражения. Харьков: Фолио, 2008. С. 199).
Стільки нових змістів у поезії По це відкриває. А це ж лиш одне слово. Я певен, що і Ідол Ніч, і інші образи з цієї поезії мають не менше підтекстів та глибинних змістів. "Древні" із першої примітки виявилися римлянами (хоча я чомусь думав, що це середньовічний європейський образ), більш того, я отримав ще кілька інтертекстуальних відсилань - утрачений твір (як це словосполучення захопливо звучить) "Περί τού Ωκεανού" Піфея, "Гергіки" Вергілія і "Медея" Сенеки.
Дякуючи Андрію Содоморі, видавництву "Літопис" та одній із виставок, де я купив цю чудову книгу "малих" творів Вергілія, маю український переклад "Георгік". Зизираю туди, однак там лиш: "Зглянсь на селян, що не знають іще стежини тієї. - / Будь за поводиря, наші заклики слухай вже нині" (І, 41-42; с. 78). Коли я не бачу Фули і в латинському оригіналі (http://ae-lib.org.ua/texts-c/vergilius__georgicon__lt.htm), то підозрюю, що у "Фоліо" щось наплутали. Запускаю пошук по латинському тексту - так і є, Thule міститься у рядку 30 з liber primus: "numina sola colant, tibi serviat ultima Thule", що у інтерпретації А. Содомори звучить "славитимуть лиш тебе; чи служить тобі Тула крайсвітня / Буде...". Мова йде про Цезаря, з різними епітетами йому. Тут зв'язку з По я не бачу, мандрівка по лабіринту приміток зайшла в маленький глухий кут.
Ідемо в інший коридор, "Медею" Сенеки. Тут вже книги нема, бо на українську воно й не перекладалося. Одначе латинський текст знайти нескладно:
uenient annis saecula seris,
quibus Oceanus uincula rerum
laxet et ingens pateat tellus
Tethysque nouos detegat orbes
nec sit terris ultima Thule.
Англійський переклад дає наступне:
There will come an age in the far-off years when Ocean shall unloose the bonds of things, when the whole broad earth shall be revealed, when Tethys shall disclose new worlds and Thule not be the limit of the lands. (http://www.theoi.com/Text/SenecaMedea.html)
Російський ось таке:
Пролетят века, и наступит срок,
Когда мира предел разомкнет Океан,
Широко простор распахнет земной,
И Тефия нам явит новый свет,
И не Фула тогда будет краем земли.
(http://ancientrome.ru/antlitr/seneca/tragedy/medea.htm, причому, щодо Фули є ще й примітка: "Фула - найбільш далека із країн заселеного світу, вірогідно, Ісландія або північна частина Скандинавії. У добу Відродження ці рядки вважалися пророцтвом про відкриття Америки").
Примітки замикаються в коло. Можна його розімкнути, зазирнувши в енциклопедичні англомовні словники по античності та класичній літературі, яких у мене повно, та на це вже немає часу. Зрештою, можна просто прочитати чималеньку статтю у вікіпедії (http://en.wikipedia.org/wiki/Thule) і далі піти у мандри за посиланнями у ній.
Однак знаючи навіть цю мінімальну інфу про Фулу: про інші тексти, де її згадують, про цікаву легенду-відгалудження (пророцтво про Америку, а По ж був американець), важко не відчути насолоди від занурення у текст - не горизонтальне, а вертикальне, у глибину.
Це лише один маленький приклад-ілюстрація. У високій літературі таке на кожному кроці, і, гадаю, для багатьох філологів це одне з найулюбленіших занять - плавання від приміток до приміток.
