«У кожного своя доля і свій шлях широкий.» (с)
Ось Петро такий гарний чоловік, все до дому, все до хати, де яка копійчина не там лежить, все підбира. Та що в тому поганого? Хто ж проти? Хазяїн. О! Але ж йому цього замало. Він хоче виглядати патріотом. Отаке. На сміх курці. Та й люди сміються, от, кажуть патріот свого пуза. Така його доля.
А ось є така собі письмениця Оксана Забужко.
Письмениця та й письмениця, а хочеться багато жити. Що з тієї бідної України візьмеш? От коли б стати громадянкою США, то да! З такою мрією й поканала туди.
Та з її старань нічого не вийшло завагітнити не судилося, то й повернулася додому бідувати. Але ж хочеться жити багато. Що ж робити? А буду я патріоткою України. Он Ющенко на цьому гарно заробляє. Стала його вихваляти, диви, й непогано виходить. Та, як каже моя перекладачка на роосійську, «недолго музыка играла, недолго фраер танцевал». Пішов Ющ. Що ж далі? «Куда пойти, куда податься, какому фраеру отдаться?»
У людей вибСр - чи Юлька чи шапкокрад. У неї вибору не було. Бо, коли вона тільки чула то слово «Юлька», т в неї й ноги відбирало, і все тремтіло, а з роту отрута бігла. Бо так же не можна, щоб їй одний Бог усе дав, щоб усі чоловики починали часто дихати тільки її побачуть, а тут… Чому воно так не справедливо?
Голосувала, звичайно, за шапкокрада на зло тій курві, але агитувала за «противсіх», ну, як і Ющенко, ми ж патріоти.
Та треба шукати до кого пристати. А тут і подруга з'явилася, та така крута - сама Хана Хервам, така ж зла на Юльку, шо і в мене слів немає, хоч я і письмениця. Отож ми з нею душа в душу славили Яника, готували отеє «Перше грудня» та тренували « цвет нации» переконувати лохторат, як добре жити під керівництвом шпкокрада. І все було так гарно, Юлька у в'язниці, ми з Ханкою головні патріотки, і от… Ну, що за доля? Знов я неприший кобиліхвіст, а та сучка вже на волі. Та що ж воно коїться?
Але з часом причепилася, до кого ж, до Хани. Вона тепер коло Медведчука треться, а я вже коло неї. Та ні, все гаразд з моїм патріотизмом. Я ж підтримую Порошенка, а він патріот, та і Мвдведчук його кум, так що кругом одні патріоти. И тут вискакує якийсь Зеленський. Мов сніг на голову. Мені кажуть: «Мочі!». Та я й сама, я за Петра всіх порву, а головне, Юльку. Я її агентом Кремля буду звати, народ нічого не пам'ятає, а я їм кажу, як я виступала під пулями проти Януковича, а та відпочивала, мов на курорті, в Качанівці. І ось мочу я Зеленського й так, ненароком, ввертаю:
«У «2010 р. в Кремлі за боки брались од реготу, «виписавши» в президенти «дурним х@хлам» на вибір двох своїх аґентів».
У-у-у, сучка. Я, коли її бачу, вовком вию. Така моя доля.
А ось є така собі письмениця Оксана Забужко.
Письмениця та й письмениця, а хочеться багато жити. Що з тієї бідної України візьмеш? От коли б стати громадянкою США, то да! З такою мрією й поканала туди.
Та з її старань нічого не вийшло завагітнити не судилося, то й повернулася додому бідувати. Але ж хочеться жити багато. Що ж робити? А буду я патріоткою України. Он Ющенко на цьому гарно заробляє. Стала його вихваляти, диви, й непогано виходить. Та, як каже моя перекладачка на роосійську, «недолго музыка играла, недолго фраер танцевал». Пішов Ющ. Що ж далі? «Куда пойти, куда податься, какому фраеру отдаться?»
У людей вибСр - чи Юлька чи шапкокрад. У неї вибору не було. Бо, коли вона тільки чула то слово «Юлька», т в неї й ноги відбирало, і все тремтіло, а з роту отрута бігла. Бо так же не можна, щоб їй одний Бог усе дав, щоб усі чоловики починали часто дихати тільки її побачуть, а тут… Чому воно так не справедливо?
Голосувала, звичайно, за шапкокрада на зло тій курві, але агитувала за «противсіх», ну, як і Ющенко, ми ж патріоти.
Та треба шукати до кого пристати. А тут і подруга з'явилася, та така крута - сама Хана Хервам, така ж зла на Юльку, шо і в мене слів немає, хоч я і письмениця. Отож ми з нею душа в душу славили Яника, готували отеє «Перше грудня» та тренували « цвет нации» переконувати лохторат, як добре жити під керівництвом шпкокрада. І все було так гарно, Юлька у в'язниці, ми з Ханкою головні патріотки, і от… Ну, що за доля? Знов я неприший кобиліхвіст, а та сучка вже на волі. Та що ж воно коїться?
Але з часом причепилася, до кого ж, до Хани. Вона тепер коло Медведчука треться, а я вже коло неї. Та ні, все гаразд з моїм патріотизмом. Я ж підтримую Порошенка, а він патріот, та і Мвдведчук його кум, так що кругом одні патріоти. И тут вискакує якийсь Зеленський. Мов сніг на голову. Мені кажуть: «Мочі!». Та я й сама, я за Петра всіх порву, а головне, Юльку. Я її агентом Кремля буду звати, народ нічого не пам'ятає, а я їм кажу, як я виступала під пулями проти Януковича, а та відпочивала, мов на курорті, в Качанівці. І ось мочу я Зеленського й так, ненароком, ввертаю:
«У «2010 р. в Кремлі за боки брались од реготу, «виписавши» в президенти «дурним х@хлам» на вибір двох своїх аґентів».
У-у-у, сучка. Я, коли її бачу, вовком вию. Така моя доля.