Сука, слуга-Тартюф.
Дай мені дихати твоєю вигадкою, залий мене простором твоєї фікції.
Те, що звільнює бажаня мозку, те, що розриває канони комедії, те, що справді смішить та веселить, ті жарти, які наповнюють голову легкістю, а сприймання малює реальні образи та події, залиті простою буфонадою.
Доброго ранку, Мольєр! Доброго ранку, Тартюф! Доброго ранку, П’єсо!
Вимірність «Тартюф або брехун» не окреслена в жодні часові рамки. Це фікція, яка допоможе через пряме висміювання, зрозуміти ще один пункт плану в житті. Мольєр брав у руку перо. Мольєр писав, писав бажаючи сказати про щось та навчити чогось. Через фарсову фасильність до людини недалекої, неглибоко сприймаючої дію, приходить відповідь на питання моральності, приходить відповідь на питання естетизму.
Весь зміст комедії «Тартюфа» є прощабльований ієрархічно. Усі персонажі зв’язані між собою прозорою ниткою «servus». Тобто вони служать один одному, намагаючись втікти від реальності, від певної самостійності в діях.
Le valet comme adjuvant.
«Г-жа Пернель
Идем, Флипот, идем. Уйти считаю благом.»
Фліпота служить пані Пернель, Пернель служить Оргону, Оргон - Тартюфу, Тартюф - пані Ельмірі, пані Ельміра - Дамісу та Маріані, Маріана - Доріні та Валеру, Доріна - Маріані, Валер - усій сім'ї Оргона, і всі окремо прислухаються до неба, благаючи порад.
Утворюється павутина, яка обєднує нісенітний світ карнавальної сцени.
Le valet comme confidants. Cитуація яскраво окреслюється, коли господар, освічений дворянин (Маріана), не розуміючи проблематики ситуації звертається за допомогою до слуги, вважаючи, що ніби вона(Доріна), зможе знайти логічний вихід із ситуації. Так і трапляється.
«Марианна ( к Дорине):
Так посоветуй нам, скажи, чем помешать бы!»
«Марианна
Ах, Дорина, посоветуй!
Дорина
Вам в наказание оставим все как есть.»
Le valet comme double du maitre. Найсоковитішим прикладом цього Мольєрівського прийому може послугувати цитата з комедії «Міщанин-Шляхтич», коли слуга наслідує мову свого власника, і відповідає, несучи в своїх словах той ж сенс, але використовуючи значно нижчу, вульгарнішу, але таку близьку і просту для глядача/читача мову (основа фарсу Мольєра).
« Клеонт (Ковьелю). Я и говорить с ней не желаю.
Ковьель. А я последую вашему примеру.
Люсиль. Что это значит, Клеонт? Что с вами сталось?
Николь. Да что с тобой, Ковьель?
Люсиль. Отчего вы такой грустный?
Николь. Что это ты надулся?
Люсиль. Вы утратили дар речи, Клеонт?
Николь. У тебя язык отнялся, Ковьель?
Клеонт. Вот злодейка!
Ковьель. Вот Иуда!»
Le valet comme le comique. Оргон, блазнюючи перед Тартюфом, стає морально на коліна, задовольняючи себе байдужістю щодо здоров’я своєї матері, цікавлячись лише своїм земним кумиром - Тартюфом.
«Дорина
Да вот у барыни позавчера весь день / Был очень сильный жар и страшная мигрень.
Оргон
Ну, а Тартюф?
Дорина
Тартюф? И спрашивать излишне:
Дороден, свеж лицом и
губы словно вишни.
Оргон
Ах, бедный!
Дорина
Вечером у ней была тоска;
За ужином она не съела ни куска --
Все так же голова болела прежестоко.
Оргон
Ну, а Тартюф?»
Виділяється мольєрівський слуга-комік і в комедії «Міщанин-Шляхтич», коли пан Журден, намагаючись принести данину шляхетності, няп’ялює на себе дивний одяг, та бере уроки шляхетних matières, намагаючись наблизитись до висоти інтелігенції, цим самим створює власний образ блазня.
«Г-жа Журден. Ах, ах! Это еще что за новости? Что это на
тебе, муженек, за наряд? Верно, вздумал посмешить людей, коли
вырядился таким шутом? Хочешь, чтобы все на тебя пальцем
показывали?
Г-н Журден. Разве одни дураки да дуры станут на меня
показывать пальцем.
Г-жа Журден. Да уж и показывают: твои повадки давно всех
смешат.»
«Основною стихією фарсу була не свідома політична сатира, а невимушене і безтурботне зображення міського побуту з усіма його скандальними подіями, непристойністю, грубістю і веселощами» (Вікіпедія).
Невимушена простота, просторовість зобра- жуваного витягують Мальєра та його заявку на іманентний імажинізм на перше місце комедіантів XVII століття. Меланж серйозності та безглуздості слів і ситуацій, комедія реальної фікційності, натягнення маски на обличчя духовного конформізму(Клеант: Я смело говорю, и небо мне судья.) Це є у автора, це у його сценах, це є у його буквах. Надобраніч, Мольєре! Надобраніч!