Тартюф, сука, Тартюф.
Дай мені дихати твоєю вигадкою, залий мене простором твоєї фікції.
Те, що звільнює бажаня мозку, те, що розриває канони комедії, те, що справді смішить та веселить, ті жарти, які наповнюють голову легкстю, а сприймання малює реальні образи та події, залиті легкою буфонадою.
Доброго ранку, Мольєр! Доброго ранку, Тартюф! Доброго ранку, П’єсо!
Вимірність «Тартюф або брехун» не окреслена в жодні часові рамки. Це фікція, яка допоможе через пряме висміювання, зрозуміти ще один пункт плану в житті. Мольєр брав у руку перо. Мольєр писав, писав бажаючи сказати про щось, навчити чогось. Через фарсову фасильність до людини недалекої, неглибоко сприймаючої дію приходить відповідь на питання моральності, приходить відповідь на питання естетизму.
Весь зміст комедії «Тартюфа» є прощабльований ієрархічно. Усі персонажі звязані між собою прозорою ниткою «servus». Тобто вони служать один одному, намагаючись втікти від реальності, від певної самостійності в діях.
«Г-жа Пернель
Идем, Флипот, идем. Уйти считаю благом.»
Фліпота служить пані Пернель, Пернель служить Оргону, Оргон - Тартюфу, Тартюф - пані Ельмірі, пані Ельміра - Дамісу та Маріані, Маріана - Доріні та Валеру, Доріна - Маріані, Валер - усій сім'ї Оргона, і всі окремо прислухаються до неба, благаючи порад.
Утворюється павутина, яка обєднує нісенітний світ карнавальної сцени.
Мариана
Так посоветуй нам, скажи, чем помешать бы!
Дорина
Клеант
Я смело говорю, и небо мне судья.
Клеант
Нет, будем делать то, что небо нам велит,
И совесть нам всегда подаст надежный щит.
Тартюф
Я вам уже сказал, что я его прощаю:
Так небо мне велит, и так я поступаю;
Но после всех его поклепов и обид
Делить с ним этот кров мне небо не велит.
Мольєр показує глядачеві усі аспекти п’єси, розгортає перед ним таємність сказаних слів:
«Оргон
(Клеанту, тихо)
Начало схоже с тем, что я сказал вперед,
И, кажется, сулит спасительный исход.»
«Дорина
(в сторону)
А у законника пребеззаконный вид!»