Розфілософствувалася
Сьогодні пост _lit_red_ про 30-річчя наштовхнув мене на роздуми про вік. Я спіймала себе на тому, що ніколи не замислювалася над тим, ой, яка біда - старію... Нехай то 5 чи 25, але з кожним роком ми старіємо по ідеї, нє? А мене це чомусь ніколи не гребло і навіть не лякало. І не думаю, що коли-небудь це зміниться. Навіть коли мене чоловіки питають, скільки там мені стукнуло останнього разу, то я подумки зневажаю їх за безтактність, невихованість чи щось накшталт того - не більше, а зовсім не тому, що мені незручно озвучувати свій вік. І що характерно, от пригадую себе раніше... І виходить так, що люблю я себе що далі, то більше:). Адже все-таки головне - те, що всередині, а не те, що в паспорті. А може, ще й тому, що маю гарні гени - усі жінки в моїй родині виглядають значно молодшими за свій паспортний вік. От. Такі пироги.