Подорож до Індії. Делі
Пам'ятаю вперше я побачив індійське кіно в глибокому дитинстві, мені тоді було може років 5-6. Це було в Криму, в місті Алушта, коли ми з Батьками вперше відпочивали Сімєю на "юбк". Може хтось пам'ятає, в літню пору на курортах влаштовували, для різноманіття відпочинку, кінотеатри під відкритим небом, показували радянську класику, деякі голівудські стрічки та Болівуд. Ось саме в одному з таких опенспейс кінотеатрів я вперше побачив фільм типу "300 танцюючих слонів і безсмертне кохання Раджеша та Гіти" :)
Не можу сказати що до сих пір у мене лишалися ілюзії що до "танцюючих слонів" і співучих діалогів героїв фільму, але все ж таки певні оманливі стереотипи жили в моїх снах про Індію та в думках моїх друзів-супутників. Індія нас чекала, і була готова обламати.
Аеропорт "Бориспіль", літак компанії Аеросвіт з прямим перельотом Київ-Делі, 5 годин в повітрі, і ось о 5-й ранку ми вже ступаємо на землю, діти якої колись відпиздили перемогли на слонах самого Сашу Македонського :) могётъ.
Перше враження - ахуённый дуже гарний Міжнародний аеропорт міста Делі імені Махатма Ганді (на фото). Порівняно з ним, наш аеропорт Бориспіль просто "сарай з кукурузніками". Круто, сучасно, комфортно і навіть є кімнати для молитв, о как! А от на фрі вай-фай пожлобились, він є але лише 20 хв, з якоюсь реєстрацію через моб.номер, а далі плати ...
Дочекавшись транспорту, який нас відвіз до готелю, ми вклалися на декілька годин спати. Важкуватим видався переліт, в літаку майже ніхто не заснув.
Проспавши трохи і прокинувшись о 10й по місцевому (а це 3,5 години різниці від Києва), ми залипаючи, але все ж таки поперлися у місто, в центр Делі.
По причині того, що у нас було не багато часу, а побачити хотілося якомого більше, ми ще з Києва домовилися про послуги персонального гіда з транспортом. Це, якщо не помиляюся, нам обійшлося в 65 у.о. з людини. І воно виявилося того варте. Бо, я впевнений, те що ми встигли побачити і той транспортний комфорт, що нам запропонували на 3 дні, ні одні інші умови нам би не забезпечили. Дякую Наталя.
Перше, що нам довелося побачити, були "Індійські ворота" / India Gate (на фото), побудова яких була посвятою загибелі більше ніж 90 тис. індійських солдатів під час афганських війн та Першої світової. Хоча я й не був в Парижі, але дуже схоже на Тріумфальну арку, хіба що вигляд має не тріумфальний, а індустріально-траурний.
В Делі жарко, брудно і як не дивно, неймовірна кількість індусів. Вони не брудні, деякі навіть у білих сорочках, але враження таке, що від них погано пахне. Але то лише враження в головах "білих негрів" з України. "Я не люблю двох речей, негрів і расістів", чомусь згадалося. Туристичні місця як в столиці, так і в інших не менш древніх містах Індії викохані, вилизані і підготовлені для вражень та охань туристів. Але достатньо вийти за периметр сайтсіінгу і пройтися 100 метрів від Палацу-Храму-Слона, як ти охуєваєш отримаєш легкий шок від сучосності місцевих аборигенів ... бідність, напіврозвалені будівлі, в яких як в рою виживають живуть люди, неймовірні гори пластикового сміття під слоєм пилюки ... і ці пейзажі, час від часу, доповнюють "священні" корови, що риються в органічному смітті, як собаки на Київському вокзалі. В Індії, починаєш розуміти, що матеріальне, це вторинне, головне це духовне багатство, спасіння душі та дзен.
Чесно кажучи, я не запам'ятовув назви всіх храмів-палаців-слонів де ми бували і які бачили, я більше намагався зрозуміти, збагнути та фантазією поринути у сенс архітектури, культури буття людей, які колись населяли ті храми та палаци, відчути, якщо це взагалі можливо. Тому вибачаюся, якщо якусь назву не згадаю, чи взагалі заб'ю. Доречі, цей факт впершу чергу вилився в тому, що я зробив світлин в 2 рази меньше, ніж коли відвідав Тайланд. В Таі я зробив мільйон фото, а тут лише 500 тис. знімків :)
Сорі, я трохи відхилився від теми подорожі, поперло філософствувати. Далі ми вступили на плити гробниці чувака, якого звали Хумаюн / Humayun's Tomb (на фото). Хумаюн, хто не знає, це другий з Великих Моголів, син Бабура і батько Акбара :) Гробниця була побудована Хаджі Бегум, старшою вдовою Хумаюна в середині XVI століття. Гробниця оточена садом, в якому розташовані гробниці цирульника Хумаюна і Іси Хана, архітектора Тадж-Махала (того самого).
На фото natalie_milko
Наступною дастапрімєчатєльнастю став знаменитий "Храм Лотоса" / Lotus Temple (на фото). Гарна споруда, яка відрізняється від інших поп споруд Делі своїм модерновим дизайном аля "квітка лотоса на світанку розкриває свої ляпєсткі". Будівля храму було створено з білого бетону і білого грецького мармуру. Храм підноситься над зеленим парком, на території якого знаходяться 9 басейнів. Фішка храму полягає в тому, що він присвячений ніби то всім релігіям світу. Всередині будівлі немає ні ідолів, ні релігійних зображень і взагалі якихось символів, пов'язаних з релігією. І це чи не єдиний храм, де можуть, при бажанні, молитися усі відвідувачі, усіх релігій, конфесій, сект і вірувань. Хотів би я побачити картину, як христианський поп читає панахіду, в той час як якесь африканське язичницьке племя приносить в жертву молоду дєвствєнніцу богу Ауа, а поряд тібетський монах співає мантру :))) краса.
Але не будемо відволікатися від нашої мандрівки омріяною Індією. Зробивши коло і повернувшись до центру Делі, ми відвідали найбільш знакову для індусів місцину, під назвою "Червоний Форт" / Red Fort (на фото). Знаковість цієї військової будівлі полягає у тому, що коли Індія отримала незалежність від Британії, то прапор "новоствореної" держави було піднято саме тут, на вежі Ред Форту. Індуси дуже поважають цю хатину. Хоча б тому що висота стін форту з червоного пісковика варіюється від 18 до 33 метрів! Сам форт виконаний у формі хреста і оточений ровом. Пройшовши на територію Ред Форту через Ворота Лахор, відвідувачі потрапляють на критий ринок Чатті Чоук. Це один з перших критих ринків Азії, що був відкритий в XVII столітті. Тут продавали шовк, прикраси, напівкоштовні камені, срібні вироби і предмети мистецтва. Зараз тут торгують в основному сувенірами. На території форту розташований Нубат Кхана, тут жили музиканти, що грали для імператора кожен день, зараз тут зберігаються великі музичні інструменти такі як цимбали, литаври і гобої.
Останнім місцем першого, і єдиного повноцінного дня в Делі, стала мечеть Джама Масджид / Mosque Jama Masjid (на фото). Саме тут ми вперше відчули себе "нєграми в 18му тролєйбусі", коли на території нас супроводжували кільканадцять десятків індусів мусульмам, дивилися на нас як на мамонтів, фоткали на все що можна фоткати і щось багатоповерхово один одному розповідали, явно про нас. Але, мені, наприклад, чомусь було приємно знаходитися в цьому місці, серед, я не расіст, по суті "чужих".
Мечеть на мене справила найбільше враження серед усього, що ми встигли побачити в Делі. Мечеть Джама Масджид є однією з найбільших мечетей Індії, будувалася 14 років і була закінчена в 1658 р. (Вікіпедія). В час молитви не мусульман на територію не допускають, доволі логічно, але кажуть (в інтернеті), що видовище, коли одночасно моляться 25 000 віруючих, достойне уваги. Перед входом усім відвідувачам обов'язково видають платки, якими обмотують тобі ноги, закриваючи таким чином коліна і те що вище.
Доречі, я не знаю всіх традицій мусульман, але мені здалося, що молоді мусульманки, не одружені, носять паранджу лише в місті, а от в Мечеті її знімають. Може ви знаєте? До слова, за весь час відвідування Індії, я бачив лише трьох справді гарних індіанок, і то всі по років 16, і дві з них були мусульманками. Але справді, дуже гарні та породисті.
В Мечеті та на виході з неї ми зустріли захід сонця, і повернулися до готелю. На наступний день нас чекала подорож до одного з найдревніших міст Індії, другого з "золотого трикутника", міста Джайпур (на фото). Далі буде ...
P.S. Місця в Делі, які ми не встигли відвідати, але які рекомендує туристичний посібник: Кутаб Мінар (Qutub Minar), Музей ремесел (Crafts Museum), Національний зоологічний парк (National Zoological Park), Тібетський будинок (Tibet House), Хаус Кхас (Hauz Khas) та Чадні Чоук (Chandni Chowk). Гугліть.
Продовження ... "Подорож до Індії. Джайпур (Частина 1)"
Не можу сказати що до сих пір у мене лишалися ілюзії що до "танцюючих слонів" і співучих діалогів героїв фільму, але все ж таки певні оманливі стереотипи жили в моїх снах про Індію та в думках моїх друзів-супутників. Індія нас чекала, і була готова обламати.
Аеропорт "Бориспіль", літак компанії Аеросвіт з прямим перельотом Київ-Делі, 5 годин в повітрі, і ось о 5-й ранку ми вже ступаємо на землю, діти якої колись відпиздили перемогли на слонах самого Сашу Македонського :) могётъ.
Перше враження - ахуённый дуже гарний Міжнародний аеропорт міста Делі імені Махатма Ганді (на фото). Порівняно з ним, наш аеропорт Бориспіль просто "сарай з кукурузніками". Круто, сучасно, комфортно і навіть є кімнати для молитв, о как! А от на фрі вай-фай пожлобились, він є але лише 20 хв, з якоюсь реєстрацію через моб.номер, а далі плати ...
Дочекавшись транспорту, який нас відвіз до готелю, ми вклалися на декілька годин спати. Важкуватим видався переліт, в літаку майже ніхто не заснув.
Проспавши трохи і прокинувшись о 10й по місцевому (а це 3,5 години різниці від Києва), ми залипаючи, але все ж таки поперлися у місто, в центр Делі.
По причині того, що у нас було не багато часу, а побачити хотілося якомого більше, ми ще з Києва домовилися про послуги персонального гіда з транспортом. Це, якщо не помиляюся, нам обійшлося в 65 у.о. з людини. І воно виявилося того варте. Бо, я впевнений, те що ми встигли побачити і той транспортний комфорт, що нам запропонували на 3 дні, ні одні інші умови нам би не забезпечили. Дякую Наталя.
Перше, що нам довелося побачити, були "Індійські ворота" / India Gate (на фото), побудова яких була посвятою загибелі більше ніж 90 тис. індійських солдатів під час афганських війн та Першої світової. Хоча я й не був в Парижі, але дуже схоже на Тріумфальну арку, хіба що вигляд має не тріумфальний, а індустріально-траурний.
В Делі жарко, брудно і як не дивно, неймовірна кількість індусів. Вони не брудні, деякі навіть у білих сорочках, але враження таке, що від них погано пахне. Але то лише враження в головах "білих негрів" з України. "Я не люблю двох речей, негрів і расістів", чомусь згадалося. Туристичні місця як в столиці, так і в інших не менш древніх містах Індії викохані, вилизані і підготовлені для вражень та охань туристів. Але достатньо вийти за периметр сайтсіінгу і пройтися 100 метрів від Палацу-Храму-Слона, як ти охуєваєш отримаєш легкий шок від сучосності місцевих аборигенів ... бідність, напіврозвалені будівлі, в яких як в рою виживають живуть люди, неймовірні гори пластикового сміття під слоєм пилюки ... і ці пейзажі, час від часу, доповнюють "священні" корови, що риються в органічному смітті, як собаки на Київському вокзалі. В Індії, починаєш розуміти, що матеріальне, це вторинне, головне це духовне багатство, спасіння душі та дзен.
Чесно кажучи, я не запам'ятовув назви всіх храмів-палаців-слонів де ми бували і які бачили, я більше намагався зрозуміти, збагнути та фантазією поринути у сенс архітектури, культури буття людей, які колись населяли ті храми та палаци, відчути, якщо це взагалі можливо. Тому вибачаюся, якщо якусь назву не згадаю, чи взагалі заб'ю. Доречі, цей факт впершу чергу вилився в тому, що я зробив світлин в 2 рази меньше, ніж коли відвідав Тайланд. В Таі я зробив мільйон фото, а тут лише 500 тис. знімків :)
Сорі, я трохи відхилився від теми подорожі, поперло філософствувати. Далі ми вступили на плити гробниці чувака, якого звали Хумаюн / Humayun's Tomb (на фото). Хумаюн, хто не знає, це другий з Великих Моголів, син Бабура і батько Акбара :) Гробниця була побудована Хаджі Бегум, старшою вдовою Хумаюна в середині XVI століття. Гробниця оточена садом, в якому розташовані гробниці цирульника Хумаюна і Іси Хана, архітектора Тадж-Махала (того самого).
На фото natalie_milko
Наступною дастапрімєчатєльнастю став знаменитий "Храм Лотоса" / Lotus Temple (на фото). Гарна споруда, яка відрізняється від інших поп споруд Делі своїм модерновим дизайном аля "квітка лотоса на світанку розкриває свої ляпєсткі". Будівля храму було створено з білого бетону і білого грецького мармуру. Храм підноситься над зеленим парком, на території якого знаходяться 9 басейнів. Фішка храму полягає в тому, що він присвячений ніби то всім релігіям світу. Всередині будівлі немає ні ідолів, ні релігійних зображень і взагалі якихось символів, пов'язаних з релігією. І це чи не єдиний храм, де можуть, при бажанні, молитися усі відвідувачі, усіх релігій, конфесій, сект і вірувань. Хотів би я побачити картину, як христианський поп читає панахіду, в той час як якесь африканське язичницьке племя приносить в жертву молоду дєвствєнніцу богу Ауа, а поряд тібетський монах співає мантру :))) краса.
Але не будемо відволікатися від нашої мандрівки омріяною Індією. Зробивши коло і повернувшись до центру Делі, ми відвідали найбільш знакову для індусів місцину, під назвою "Червоний Форт" / Red Fort (на фото). Знаковість цієї військової будівлі полягає у тому, що коли Індія отримала незалежність від Британії, то прапор "новоствореної" держави було піднято саме тут, на вежі Ред Форту. Індуси дуже поважають цю хатину. Хоча б тому що висота стін форту з червоного пісковика варіюється від 18 до 33 метрів! Сам форт виконаний у формі хреста і оточений ровом. Пройшовши на територію Ред Форту через Ворота Лахор, відвідувачі потрапляють на критий ринок Чатті Чоук. Це один з перших критих ринків Азії, що був відкритий в XVII столітті. Тут продавали шовк, прикраси, напівкоштовні камені, срібні вироби і предмети мистецтва. Зараз тут торгують в основному сувенірами. На території форту розташований Нубат Кхана, тут жили музиканти, що грали для імператора кожен день, зараз тут зберігаються великі музичні інструменти такі як цимбали, литаври і гобої.
Останнім місцем першого, і єдиного повноцінного дня в Делі, стала мечеть Джама Масджид / Mosque Jama Masjid (на фото). Саме тут ми вперше відчули себе "нєграми в 18му тролєйбусі", коли на території нас супроводжували кільканадцять десятків індусів мусульмам, дивилися на нас як на мамонтів, фоткали на все що можна фоткати і щось багатоповерхово один одному розповідали, явно про нас. Але, мені, наприклад, чомусь було приємно знаходитися в цьому місці, серед, я не расіст, по суті "чужих".
Мечеть на мене справила найбільше враження серед усього, що ми встигли побачити в Делі. Мечеть Джама Масджид є однією з найбільших мечетей Індії, будувалася 14 років і була закінчена в 1658 р. (Вікіпедія). В час молитви не мусульман на територію не допускають, доволі логічно, але кажуть (в інтернеті), що видовище, коли одночасно моляться 25 000 віруючих, достойне уваги. Перед входом усім відвідувачам обов'язково видають платки, якими обмотують тобі ноги, закриваючи таким чином коліна і те що вище.
Доречі, я не знаю всіх традицій мусульман, але мені здалося, що молоді мусульманки, не одружені, носять паранджу лише в місті, а от в Мечеті її знімають. Може ви знаєте? До слова, за весь час відвідування Індії, я бачив лише трьох справді гарних індіанок, і то всі по років 16, і дві з них були мусульманками. Але справді, дуже гарні та породисті.
В Мечеті та на виході з неї ми зустріли захід сонця, і повернулися до готелю. На наступний день нас чекала подорож до одного з найдревніших міст Індії, другого з "золотого трикутника", міста Джайпур (на фото). Далі буде ...
P.S. Місця в Делі, які ми не встигли відвідати, але які рекомендує туристичний посібник: Кутаб Мінар (Qutub Minar), Музей ремесел (Crafts Museum), Національний зоологічний парк (National Zoological Park), Тібетський будинок (Tibet House), Хаус Кхас (Hauz Khas) та Чадні Чоук (Chandni Chowk). Гугліть.
Продовження ... "Подорож до Індії. Джайпур (Частина 1)"