Бабусині іменини
Як це часто буває, зараз мені треба виконати термінове завдання на завтра, але пост в голові ну от саме зараз складений і I just can't help it.
Різдво ми в сім'ї святкуємо вже багато років за традицією: готуй де хочеш, а Святвечір поспішай зустріти з батьками і бабусею. Це дуже довга і особлива традиція. Як ми були меншими, то готували для бабусі малий вертеп з дуже гарними і дотепними віршами, так, щоб всім насміятися і побути у вертепних ролях - трохи відірватися, поки не у своїй шкурі. Зараз, крім традиційної Святвечері переспівуємо всі-всі колядки, які є у бабусиному молитовнику. А що їх там нам явно замало, років з 3 тому мама докупила окремий колядник, тож ця частина знааачно подовжилася до нашої спільної радості - в нас співають усі: бо всі мають голос, а слух - кого цікавить слух у таке велике свято? :)
Цього року я залишилася на Різдвяну ніч у бабусі. Востаннє залишалася в неї напевно ще років з 8 тому. Серед ночі прокинулася дуже радісною. Кілька хвилин дякувала за всю цю Радість з Христовим народженням і раптом зауважила, що не чую подиху бабусі. Кілька секунд, поки я прислухалася, в моїй голові шалено швидко бігали думки як буде життя без бабусі, скільки всього не стане, який біль буде при спогадах, якою пустою і чужою стане вулиця, де вона живе. Дурниці всілякі, якими себе жалієш і в себе і свої відчуття заглиблюєшся. Думки справді шалено швидко бігали, бо за ті, не знаю секунди чи хвилини, поки я додумалася покласти руку їй на спину і відчути ледь помітні рухи вгору і вниз від її рівномірного і дуже тихенького дихання у сні, гадки кинулися в інший бік. Я нарешті почала думати про мою дорогу бабусю, про те якою щасливою Бог зробив мене, обдарувавши її життям, яке вплинуло й формувало і моє життя.
Цього затишку не описати: свіжості прогулянок парком з білочками, свіжості її постелі, якої ніде я не зустрічала і яку вона ніколи не задумуючись застилала, навіть якщо це було тільки на 1 ніч для мене. Ранкові прокидання під мультики і ситний пресмачнющий сніданок у ліжко мені малій і сонній. Наші кулінарні ранки, обіди і вечері: я біля кахельної пічки з ногами у пледі, з фартушком для мене підготованого, з столом присунутим до дивану і її розповіді чому так ліпити, що додавати. Ми постійно співали, всі пісні, які тільки знали. У бабусі був їх нескінченний список (він якось урвався і заглибився у даль зараз, коли вона старенька) і вона навмисно по кілька разів повторювала куплети, щоб я вивчила. Ще в неї було настінне радіо і вона постійно вмикала його, щоб я слухала різні корисні передачі. Як я його полюбила! Коли жила в Києві постійно прокидалася під гімн і слухала "брехунець" у вільний час як фон - це просто символ домашнього затишку для мене. Пісні - не модні і старі, які там крутили, здатні викликати в мене щирі сльози радості і трошки смутку. Коли бабуся залишала мене в кімнаті на денний сон (якого я не любила, тому часто під подушкою мала якусь книгу з її бібліотеки), я вмикала собі його і мріяла про все на світі. В обід, зате, спала бабуся і це був особливо гарний час залізти за фіранку і дивитися на внутрішній дворик її старого будинку і уявляти себе у справжній казці, рахувати котів на даху, придумувати закручені історії про інших мешканців будинку. В неї відбувалися найкращі літні табори для мене і моїх братів. Вона, коли ми були зовсім малі, придумовувала історію-казку про нас трьох з вигаданими іменами і ввечері, коли ми мали засинати, присипляла небилицями-пригодами з нами. Ми тоді й не уявляли, що колись (за 11 і 16 років) нас буде не троє - її внуків, а цілих п'ятеро.
Я її єдина внучка, і та, яка, за її ж словами, зробила її бабусею. Вона дала мені своє ім'я, відмінне від того, яке дали мені батьки і вперто ним називала мене до років може 12, тай зараз полюбляє. Ми з бабусею, інколи думаю, полярно протилежні люди і аж дивно, що такі близькі родичі. Але я мабудь надто мало знаю і надто мало бачу, щоб могти усвідомити все уповні. Бабуся - дуже авторитетна і строга особистість, ніколи не передбачувана, завжди оригінальна і гостра на язик. Дівчина, яка сиротою тільки скаженою своєю працею вибилася у світ, жінка, яка великими жертвами виборювала своє щастя - таке, яким його бачила, мама, яка самостійно виховала 2 дітей так, як напевно найкраще уміла, бабуся, яка на 100% є бабусею - з усіма найкращими уявленнями, які можна мати про це слово. Я просто шалено щаслива людина мати таку бабусю. А в мене ж їх цілі дві!! А ще донедавна був дідусь - також дуже хороший і важливий у моєїму житті (це ж певно його молитвами я уникаю бід, про які не знаю).
Ось тому неможливо не робити хорошого в житті - коли стільки всього подароване просто так і у такому безмежному багатстві від Бога.
Різдво ми в сім'ї святкуємо вже багато років за традицією: готуй де хочеш, а Святвечір поспішай зустріти з батьками і бабусею. Це дуже довга і особлива традиція. Як ми були меншими, то готували для бабусі малий вертеп з дуже гарними і дотепними віршами, так, щоб всім насміятися і побути у вертепних ролях - трохи відірватися, поки не у своїй шкурі. Зараз, крім традиційної Святвечері переспівуємо всі-всі колядки, які є у бабусиному молитовнику. А що їх там нам явно замало, років з 3 тому мама докупила окремий колядник, тож ця частина знааачно подовжилася до нашої спільної радості - в нас співають усі: бо всі мають голос, а слух - кого цікавить слух у таке велике свято? :)
Цього року я залишилася на Різдвяну ніч у бабусі. Востаннє залишалася в неї напевно ще років з 8 тому. Серед ночі прокинулася дуже радісною. Кілька хвилин дякувала за всю цю Радість з Христовим народженням і раптом зауважила, що не чую подиху бабусі. Кілька секунд, поки я прислухалася, в моїй голові шалено швидко бігали думки як буде життя без бабусі, скільки всього не стане, який біль буде при спогадах, якою пустою і чужою стане вулиця, де вона живе. Дурниці всілякі, якими себе жалієш і в себе і свої відчуття заглиблюєшся. Думки справді шалено швидко бігали, бо за ті, не знаю секунди чи хвилини, поки я додумалася покласти руку їй на спину і відчути ледь помітні рухи вгору і вниз від її рівномірного і дуже тихенького дихання у сні, гадки кинулися в інший бік. Я нарешті почала думати про мою дорогу бабусю, про те якою щасливою Бог зробив мене, обдарувавши її життям, яке вплинуло й формувало і моє життя.
Цього затишку не описати: свіжості прогулянок парком з білочками, свіжості її постелі, якої ніде я не зустрічала і яку вона ніколи не задумуючись застилала, навіть якщо це було тільки на 1 ніч для мене. Ранкові прокидання під мультики і ситний пресмачнющий сніданок у ліжко мені малій і сонній. Наші кулінарні ранки, обіди і вечері: я біля кахельної пічки з ногами у пледі, з фартушком для мене підготованого, з столом присунутим до дивану і її розповіді чому так ліпити, що додавати. Ми постійно співали, всі пісні, які тільки знали. У бабусі був їх нескінченний список (він якось урвався і заглибився у даль зараз, коли вона старенька) і вона навмисно по кілька разів повторювала куплети, щоб я вивчила. Ще в неї було настінне радіо і вона постійно вмикала його, щоб я слухала різні корисні передачі. Як я його полюбила! Коли жила в Києві постійно прокидалася під гімн і слухала "брехунець" у вільний час як фон - це просто символ домашнього затишку для мене. Пісні - не модні і старі, які там крутили, здатні викликати в мене щирі сльози радості і трошки смутку. Коли бабуся залишала мене в кімнаті на денний сон (якого я не любила, тому часто під подушкою мала якусь книгу з її бібліотеки), я вмикала собі його і мріяла про все на світі. В обід, зате, спала бабуся і це був особливо гарний час залізти за фіранку і дивитися на внутрішній дворик її старого будинку і уявляти себе у справжній казці, рахувати котів на даху, придумувати закручені історії про інших мешканців будинку. В неї відбувалися найкращі літні табори для мене і моїх братів. Вона, коли ми були зовсім малі, придумовувала історію-казку про нас трьох з вигаданими іменами і ввечері, коли ми мали засинати, присипляла небилицями-пригодами з нами. Ми тоді й не уявляли, що колись (за 11 і 16 років) нас буде не троє - її внуків, а цілих п'ятеро.
Я її єдина внучка, і та, яка, за її ж словами, зробила її бабусею. Вона дала мені своє ім'я, відмінне від того, яке дали мені батьки і вперто ним називала мене до років може 12, тай зараз полюбляє. Ми з бабусею, інколи думаю, полярно протилежні люди і аж дивно, що такі близькі родичі. Але я мабудь надто мало знаю і надто мало бачу, щоб могти усвідомити все уповні. Бабуся - дуже авторитетна і строга особистість, ніколи не передбачувана, завжди оригінальна і гостра на язик. Дівчина, яка сиротою тільки скаженою своєю працею вибилася у світ, жінка, яка великими жертвами виборювала своє щастя - таке, яким його бачила, мама, яка самостійно виховала 2 дітей так, як напевно найкраще уміла, бабуся, яка на 100% є бабусею - з усіма найкращими уявленнями, які можна мати про це слово. Я просто шалено щаслива людина мати таку бабусю. А в мене ж їх цілі дві!! А ще донедавна був дідусь - також дуже хороший і важливий у моєїму житті (це ж певно його молитвами я уникаю бід, про які не знаю).
Ось тому неможливо не робити хорошого в житті - коли стільки всього подароване просто так і у такому безмежному багатстві від Бога.