Ще коротенько про важливе
Сьогодні цілий день мене намагалися переконати в тому, що щастя має колись кінчатися (хоч би для того, щоб колись і початися): мала ляпсус з дуже хорошим наміром, який виявився не таким хорошим для того, кому його готувала, певно мій характер і вигляд трохи підпсували, ще хвороба, відсутність важливого листа-сигнальчика (чи sms) від подруги. І зовні певно так і виглядало, що щось не так. А от всередині я відчуваю, що можна крутити як завгодно, а любов своє візьме, бо я не хочу як-небудь жити а хочу з любов'ю. А моя робота, то отаке-е-е-енне поле для тренування. Покищо моя непрофесійність і забудькуватість б'ють рекорди: я спочатку страшними зусиллями здобуваю хоч щось, хоч якусь довіру і розуміння, а потім за хвилину (за один телефонний дзвінок часом) втрачаю, здається, все напрацьоване. Тепер для мене цілями стають не ідеальна активність, можливість встигнути зробити все, а вміння не сказати якоїсь капості, коли дуже хочеться, не виправдовавутися, а дозволити собі ще один шанс. І багато-багато шансів для всіх довкола. Я цій роботі дякуватиму ціле життя, навіть як вона трохи його вкоротить :) То ж Бог міряв...