день
Вчора був такий день.... коли в когось такий день, я прагну, щоб в кишені мого пальто, чи в сумці опинилася якась смачна цукерка чи мандаринка в зимовий час.
Мене мучили пренеприємні думки про демотивуюче моє керівництво, про суцільні муки людей довкола, біди, хвороби, які торкнулися тих, з ким бачуся чи спілкуюся часто. Лист без відповіді, марне витрачання свого часу, неправильне планування, незроблений дзвінок, відсунута книжка, невиконана обіцянка, складний перехід на новий час. Каміння в мою яму падало одне за одним. Найбільше шкода, що малюсінькі (о, був навіть один великий позитив в тому, що мені засвітили світло на проект, за який я всім серцем вболіваю) позитивчики, які все ж таки навідували туманну печеру моєї голови, бо без допомоги я ніколи не залишаюся, я вміло перетворювала на щось тимчасове і випадкове, тоді як все погане здавалося вічним і правдивим.
Прибита своїм жалем за пом'ятою гідністю, я поплелася на гімнастику і подумки мріяла щоб те заняття тривало якомога довше. Хай би біль у м'язах витіснив всі отруйні думки, в яких мене хтось то зневажав, то ненавидів, то обдурював.
І ніде правди діти, я пречудово усвідомлювала, що виною всьому не якісь люди ззовні, не події чи новини, які звалилися, але найперше мій дозвіл на безлад в душі. Свідомий. На реколекціях, які я відвідала минулого тижня, отець розповів просту схему того, як людина з Єрусалиму (міста миру) потрапляє в Єрихон (точного значення зараз не пригадаю, але це місце пов'язане з різними гріхами):
1. уява
2. спілкування зі спокусою
3. прийняття спокуси вже як чогось незворотнього, свого
4. свідоме вчинення гріха
Ще раз усвідомивши, що всю схему я пройшла сама, я спочатку зняла звинувачення з керівництва, потім з людей, які поруч і тих, з якими спілкуюся і себе я не хочу звинувачувати. Хочу виправитися і повернутися.
Пізно-пізно, повернувшись додому, я першим ділом отримала слухавку, в якій львівська подруга нагадала про подію 2007р., яка сталася в Києві. І я забула про всі жалі. І згадала, яка ж я багатюща!
Мене мучили пренеприємні думки про демотивуюче моє керівництво, про суцільні муки людей довкола, біди, хвороби, які торкнулися тих, з ким бачуся чи спілкуюся часто. Лист без відповіді, марне витрачання свого часу, неправильне планування, незроблений дзвінок, відсунута книжка, невиконана обіцянка, складний перехід на новий час. Каміння в мою яму падало одне за одним. Найбільше шкода, що малюсінькі (о, був навіть один великий позитив в тому, що мені засвітили світло на проект, за який я всім серцем вболіваю) позитивчики, які все ж таки навідували туманну печеру моєї голови, бо без допомоги я ніколи не залишаюся, я вміло перетворювала на щось тимчасове і випадкове, тоді як все погане здавалося вічним і правдивим.
Прибита своїм жалем за пом'ятою гідністю, я поплелася на гімнастику і подумки мріяла щоб те заняття тривало якомога довше. Хай би біль у м'язах витіснив всі отруйні думки, в яких мене хтось то зневажав, то ненавидів, то обдурював.
І ніде правди діти, я пречудово усвідомлювала, що виною всьому не якісь люди ззовні, не події чи новини, які звалилися, але найперше мій дозвіл на безлад в душі. Свідомий. На реколекціях, які я відвідала минулого тижня, отець розповів просту схему того, як людина з Єрусалиму (міста миру) потрапляє в Єрихон (точного значення зараз не пригадаю, але це місце пов'язане з різними гріхами):
1. уява
2. спілкування зі спокусою
3. прийняття спокуси вже як чогось незворотнього, свого
4. свідоме вчинення гріха
Ще раз усвідомивши, що всю схему я пройшла сама, я спочатку зняла звинувачення з керівництва, потім з людей, які поруч і тих, з якими спілкуюся і себе я не хочу звинувачувати. Хочу виправитися і повернутися.
Пізно-пізно, повернувшись додому, я першим ділом отримала слухавку, в якій львівська подруга нагадала про подію 2007р., яка сталася в Києві. І я забула про всі жалі. І згадала, яка ж я багатюща!