Nov 26, 2011 00:50
За галичан і наддніпрянців, тих, які живуть на півдні, жителів Криму, волинян, гуцулів, лемків, з усіх областей, за тих, які на етнічних українських землях, тих, які по закордонах, на роботах, за тих, які може й не пам'ятають, чи українці вони.
Чи не диво наші 20 років разом в одній державі... по історії довжеленної, мало не вічної окупації, виселеннях і переселеннях, невгодності режимам, владам... По роках воєн, голодоморів, жахливої незлагодженості, радикальної налаштованості, нарікань і перетягувань наших історій... За пристрасними виголошеннями декларацій, актів, універсалів, після розбиття надій, розстрілів, вагонів на схід, вагонів на захід... ЯК, як воно все склалося в це чудо держави?
Цікаво... це скупчення подій в підручниках історії насправді для кожної окремої людини, в конкретний період також було просто плином часу, одне за одним, живеться, бо живу?
А почуття великої єдності, відчуття наявності країни і неповторності часу, в якому живу оживає тільки в часі, коли цілою церквою співаємо "Боже, Великий, Єдиний", як відспівуємо панахиди і кладемо свічки на площах, згадую страх і неймовірну радість Майдану, співаю гімн, вболіваю за збірну з футболу?
Приїздіть до Львова. Я розповідатиму історії про Україну, які закарбувалися в нашому місті.
історія,
Львів