Відголоски. 9 днів
Таке напишеться тільки пізно ввечері або й вночі.
З Юлею я майже попрощалася до тої зустрічі, що буде назавжди. Кажу "майже" тому, що досі трохи болить, коли згадую її усміхнене личко і те воскове лице, і одночасно починається молитва "Богородице" за душу і тому, що досі ця подія якось змінює спосіб мого життя. Я сподіваюся, що в якийсь спосіб цей другий вплив збережеться на ціле моє життя. Хотілося б.
Наприклад, після її смерті я більше звертаю увагу на спілкування з батьками, з братом особливо. Учасники хору якось автоматично стали ніби спільниками якоїсь внутрішньої таємниці і до них ставлюся особливо трепетно. Також я дещо переоцінила те, що вважала цінним для себе (слід чи пам'ять по собі, я про це). Досі мені вважався дуже важливим цей слід і я багато думала про те як страшно коли після мого життя про мене ніколи не згадають. Зараз для мене найважливішим є день сьогоднішній і люди, які є в ньому. Є обов'язок стосовно тих, яких посилає мені Бог, і хочеться бути з ними і віддавати. Це можуть бути листи, дзвінки, молитви (якщо згадую за якісь особливі потреби), намагаюся добре виконувати робочі обов'язки і бути уважною до тих, які навіть раптово трапляються під час робочого дня. Дуже хочеться кожного зауважити. Не беруся за щось неможливе, дякую за тих, яких можу згадати, з якими є поруч. Цього достатньо на сьогодні. Якщо прокинуся завтра - буду дякувати за тих, які будуть в ньому.
По-друге, дуже змінилося моє ставлення до того сліду по собі, яке ми називаємо сім'єю. Причому, якось двояко змінилося. Найперше, я перестала надто перейматися цим питанням. Юля була дуже красивою, доброю, активною християнкою, мала виходити заміж, але Бог взяв її до себе саме тепер, отже, для нього вона була важлива такою. Якесь своє завдання/покликання вона виконала. І хоча вона могла б створити чудову сім'ю з побожними, добрими дітьми, доглянутим і любленим чоловіком, проте для Бога це, вочевидь, не було найнеобхіднішим, навіть якби ті діти принесли чимало добра і ревно боролися зі злом на землі. На похоронах священик згадав, що вона дуже прагнула сімейного життя і почувалася нещасливою в останні дні. Але він також назвав ім’я її нареченого. Звичайно, в мене своє трактування всього, що я чую і що бачу. Чомусь мені здається, що це прагнення до любові закладається самим Богом, щоб нам помагати рости в досконалості, бо любов завжди помагає вийти за межі своїх можливостей. В цьому немає нічого поганого. Випробування для тих, які чекають довше, ніж інші, полягає в тому, щоб не зробити це прагнення кінцевою метою дороги. Важко зараз сказати, легше тим, які були перервані в цьому чеканні в юному віці, чи тим, які залишаються самотніми не з власного бажання і доживають похилого віку. Зрештою, кожного Божого дня у серці християнина горить чи жевріє якась надія. І все, як і дня першого… Я б хотіла, щоб моя любов була саме такою: щоб це очікування було саме наснагою для добрих справ для Бога, а не наріканням.
А друга зміна у моєму ставленні до сім’ї полягає в тому, що я з особливим благоволінням ставлюся до всіх сімей. Хто є в цьому стані, кому Бог дає переживати такий досвід, той має можливість до великої благодаті. І ці стани не порівнювані. Мені хочеться бути з тими, хто з відчаєм прагне саме сімейних стосунків, щоб розказувати і переживати з ними досвід того скільки можна зробити вже наявною в нас любов’ю, вже наявним запалом, який дає саме життя. Мені хочеться бути поруч з тими, хто в сім’ї, радіти їхніми дітьми, їхньою спільною радістю одне від одного і бачити в цьому руки Бога. Зрештою, майже у кожного з нас є сім’я, в якій ми народилися. Так важливо не забувати і за ці стосунки!
Завтра зранку ми знову будемо разом співати Богові, дякувати за Юлю в наших днях. Сподіваюся, тепер буде більше радості. Такої, на яку ми самі через слабкість не спроможні, але яка з любов’ю дається нам завдяки Милосердю Бога.