Перший день
Ніби і звичайний приїзд додому, але внутрішній спокій і якесь нове відчуття завершеності підказують,що приїзд незвичайний. У нас дощовий день. Цікаво, як тепер я ставитимуся до сірих осінніх днів цього міста після дощової Литви, після розпеченого Києва.
В кімнаті побільшало на ще одну величезну валізу і 4 менших сумок. І вперше, вперше за ці роки ми всі разом, цілою сім'єю не залишили їх стояти як є, а потиснулися і таки вмістили в шафи всі матеріальні мої набутки цих років.
Моя бабуся заснула сьогодні спокійною, переконаною в тому, що нарешті її слова,складені в просту фразу, вивчену всіма нами (моєю сім'єю) напам'ять, дійшли до вух її метушливої і ну зовсім не в неї вдалої внучки. І хто б то сумнівався,що навіть за такої ситуації вона все одно знайшла мінімум дві зроблених мною дурниці ;) Але це виправне, варто буде прийти і відвідати її.
І робота дивна... таку я собі уявляла ще як вчилася в школі. Прийшла так собі як з моїх дитячих снів.
Я уявляю собі, що я в новому місті, де я майже сама, і де нікого не знаю. Але це абсолютно нереально. Не в цьому місті. Бо у Львові з-за кожного кута вийде і перетнеться з тобою знайоме обличчя.
І я вже знаю, в чому мні доведеться вправлятися тут ;) Мій Боже, дай мені терпіння і мудрості на весь-весь-весь львівський гонор!