Читаю далі...
Одне з порівнянь, які вжив о.Піо (Святий італійський монах, який був обдарований стигмами) дуже вразило.
Отець порівнює чернече життя з горою Тавор (гора, на якій Ісус переобразився, виявив свою Божу подобу перед апостолами Петром, Іваном та Яковом), а сімейне... з Голгофою (горою, на якій розіп'яли Христа). Ну, так м'яко кажучи я була здивована. Чогось подвиг монашества (рідкість в наш час) завжди був для мене виявом особливих зусиль людини, у всякому разі, зважитися на нього не просто вже виходячи з того, що нормою це не вважається і що починаючи з якогось віку тобі стає "непристойно" бути самим/самою і пасувало би як всі нормальні люди створювати свою сім'ю.
о.Піо так пояснює своє порівняння: "На горі Тавор шукають Бога, знайодять Його і живуть у злуці з Ним, терплячи розп'яття у молитві та спогляданні. На Голгофі, натомість, страждають, разом з Ісусом." Думаю і в цьому уривку не обійшлося з ляпсусами перекладу, бо я докінця не бачу дуже чіткої відмінності. Там і там бути разом, там і там передбачається страждання. Не знаю, можливо в першому випадку є радість бодай з того, що ти все ж явно з Богом, а в іншому випадку тої явності немає, вона упосереджується через іншу особу - дружину чи чоловіка.
Спочатку я трохи з нерозумінням поставилася до такого твердження, а потім спробувала відстояти агрументи іншої сторони. Ну так, в самотності принаймні маєш лише свої проблеми і борешся лише зі своїми недоліками, тоді як в сім'ї все як мінімум помножується на два. Але дуже швидко згадала про сім'ї Лесі, Оксанки і Надійки, про мою чудову сім'ю. Може я викрутила слова о.Піо, але мені здається, що з Голгофою в негативному значенні і в негативному досвіді стикаються саме ті сім'ї, які нічого про Голгофу знати не хочуть. Для тих же, які її приймають, навіть страждання з Ісусом перетворюється в найбільшу радість.
Отець порівнює чернече життя з горою Тавор (гора, на якій Ісус переобразився, виявив свою Божу подобу перед апостолами Петром, Іваном та Яковом), а сімейне... з Голгофою (горою, на якій розіп'яли Христа). Ну, так м'яко кажучи я була здивована. Чогось подвиг монашества (рідкість в наш час) завжди був для мене виявом особливих зусиль людини, у всякому разі, зважитися на нього не просто вже виходячи з того, що нормою це не вважається і що починаючи з якогось віку тобі стає "непристойно" бути самим/самою і пасувало би як всі нормальні люди створювати свою сім'ю.
о.Піо так пояснює своє порівняння: "На горі Тавор шукають Бога, знайодять Його і живуть у злуці з Ним, терплячи розп'яття у молитві та спогляданні. На Голгофі, натомість, страждають, разом з Ісусом." Думаю і в цьому уривку не обійшлося з ляпсусами перекладу, бо я докінця не бачу дуже чіткої відмінності. Там і там бути разом, там і там передбачається страждання. Не знаю, можливо в першому випадку є радість бодай з того, що ти все ж явно з Богом, а в іншому випадку тої явності немає, вона упосереджується через іншу особу - дружину чи чоловіка.
Спочатку я трохи з нерозумінням поставилася до такого твердження, а потім спробувала відстояти агрументи іншої сторони. Ну так, в самотності принаймні маєш лише свої проблеми і борешся лише зі своїми недоліками, тоді як в сім'ї все як мінімум помножується на два. Але дуже швидко згадала про сім'ї Лесі, Оксанки і Надійки, про мою чудову сім'ю. Може я викрутила слова о.Піо, але мені здається, що з Голгофою в негативному значенні і в негативному досвіді стикаються саме ті сім'ї, які нічого про Голгофу знати не хочуть. Для тих же, які її приймають, навіть страждання з Ісусом перетворюється в найбільшу радість.