(no subject)
"Без своєї держави - це як без своєї сорочки", - каже бабця Посміхатора. Ці слова не мають ані крихти пафосу, в них суворий практичний зміст. Для прикладу можна подивитися на російський пожежний катаклізм. Єдина сутність, яка здатна ефективно боротися з верховими пожежами сотень гектарів лісу - й ефективно попереджати їх - це держава. Ніякий хутір, ніяке село, ніяке місто, ніяка область і ніякий окремо взятий олігарх за високим парканом не здатний організувати повний цикл виробництва/купівлі та впровадження протипожежних засобів, контролю за дотриманням протипожежних заходів, гасіння масштабних пожеж. Достатній комплекс об"єктів та алгоритмів здатна забезпечити тільки вища форма організації людей - держава.
Однак це повинна бути справжня держава, а не псевдодержава на кшталт Росії чи України.
Державу від псевдодержави дуже легко відрізнити в час, коли яка-небудь обставина відхиляється від норми. Це не має бути мегапожежа чи суперповінь: несподіваного грудневого снігу цілком достатньо. Якщо брати по великому рахунку, псевдодержави нездатні помітно компенсувати такі відхилення, вони реально пускають їх на самоплив, показово борсаючись, але не даючи помітного ефекту. Це немов старий роздовбаний автомобіль, який їде по рівному і створює ілюзію благополучного руху вперед, однак глохне при найменшому підйомі. Громадяни є покинутими напризволяще і самостійно боряться з проблемою, часто не тільки не отримуючи допомоги від держави, але навіть потерпаючи від її завад. Чого вартий лиш випадок, коли російським селянам, які самостійно викорчували дерева, утворюючи протипожежну смугу довкола свого села, лісництво виставило рахунок за самовільне спилювання дерев!
Псевдодержава - це хиткий картковий будиночок, нашвидкуруч зліплений довкола комфортної середини, в межах якої обставини перебувають 99% всього часу. Псевдодержава - штучне об"єднання індивідуалістичних індивідуумів - системно ігнорує події, які, за статистикою, протягом окремо взятого життя окремо взятого індивідуума, скоріш за все, не відбудуться. Справді, більшість з нас ніколи не стикнеться з пожежею, цунамі чи спалахом бубонної чуми. Тому в порядку денному псевдодержави такі питання відсутні.
Одразу згадується притча, як господар закликав на весілля гостей і попросив їх принести по глеку вина, уливши його в велику бочку, з якої подаватимуть на стіл. В результаті гості пили воду, тому що кожен вважав, що якщо тільки він тихцем увіллє до бочки глек води, це не зіпсує смаку решти вина.
Стає зрозуміло, що псевдодержави є смертельно небезпечними бомбами сповільненої дії, тому що запас їхньої міцності дорівнює нулю, і у випадку будь-якої дупи їхні громадяни будуть абсолютно відверто полишені на самих себе.
Однак це повинна бути справжня держава, а не псевдодержава на кшталт Росії чи України.
Державу від псевдодержави дуже легко відрізнити в час, коли яка-небудь обставина відхиляється від норми. Це не має бути мегапожежа чи суперповінь: несподіваного грудневого снігу цілком достатньо. Якщо брати по великому рахунку, псевдодержави нездатні помітно компенсувати такі відхилення, вони реально пускають їх на самоплив, показово борсаючись, але не даючи помітного ефекту. Це немов старий роздовбаний автомобіль, який їде по рівному і створює ілюзію благополучного руху вперед, однак глохне при найменшому підйомі. Громадяни є покинутими напризволяще і самостійно боряться з проблемою, часто не тільки не отримуючи допомоги від держави, але навіть потерпаючи від її завад. Чого вартий лиш випадок, коли російським селянам, які самостійно викорчували дерева, утворюючи протипожежну смугу довкола свого села, лісництво виставило рахунок за самовільне спилювання дерев!
Псевдодержава - це хиткий картковий будиночок, нашвидкуруч зліплений довкола комфортної середини, в межах якої обставини перебувають 99% всього часу. Псевдодержава - штучне об"єднання індивідуалістичних індивідуумів - системно ігнорує події, які, за статистикою, протягом окремо взятого життя окремо взятого індивідуума, скоріш за все, не відбудуться. Справді, більшість з нас ніколи не стикнеться з пожежею, цунамі чи спалахом бубонної чуми. Тому в порядку денному псевдодержави такі питання відсутні.
Одразу згадується притча, як господар закликав на весілля гостей і попросив їх принести по глеку вина, уливши його в велику бочку, з якої подаватимуть на стіл. В результаті гості пили воду, тому що кожен вважав, що якщо тільки він тихцем увіллє до бочки глек води, це не зіпсує смаку решти вина.
Стає зрозуміло, що псевдодержави є смертельно небезпечними бомбами сповільненої дії, тому що запас їхньої міцності дорівнює нулю, і у випадку будь-якої дупи їхні громадяни будуть абсолютно відверто полишені на самих себе.