індивідуалізм та мегаструктури
На одному з проектів ми застосовували методику Root Cause Analysis (пошук кореневої причини), яка давала можливість непогано аналізувати причини різних косяків. Згрубша, коли виникає якийсь косяк А, ти питаєш себе: "Чому стався А?" і знаходиш причину В. Тоді ти питаєш знову: "Чому мало місце В?" І знаходиш причину С. Через кілька кроків вилазить фундаментальна причина, і, усунувши цю причину, можна попередити цілий клас схожих косяків у майбутньому.
Коли мій мозок не зайнятий, я у фоновому режимі веду в голові Root Cause Analysis расстройства українського государства. Так, щоб знайти не складний комплекс причин, а власне щось одне, ключове. Це, мабуть, неможливо і тупо, але ось таку я собі придумав головоломку. Багатомісячні роздуми, спостереження і читання вумних букв (зокрема, письмен vzua) привели до розуміння, що принаймні одною з таких ключових причин є гіпер-індивідуалізм. Під гіпер-індивідуалізмом я розумію нераціональне, гіпертрофоване протиставлення власних інтересів чи інтересів вузької групи інтересам ширшої спільноти.
Українці не є лінивими, дурними, вони не є патологічно злими чи ще якимись поганими, вони просто чомусь не розуміють практичної ролі соціальних мегаструктур у добробуті й комфорті їх індивідуальних учасників. Українцям, загалом, не потрібна українська держава. Ну, тобто, вона потрібна їм на якомусь емоційному рівні, на рівня співання гімну і т.п., вони мислять її як щось далеке й величне, "ну так, як же ж без держави". Але на рівні практичному, організаційному, держави немає. (Замість слова "держава" тут можна поставити слово "область", "місто" чи навіть "під"їзд".)
Коли ми плануємо якусь діяльність, в нас в голові немає того нейрона, який відповідає за довгострокові інвестиції в щось "чуже", в щось таке, що не входить в межі нашого безпосереднього приватного володіння. Цей нейрон мав би поштурхати в лівий гіпоталамус і промовити: "Чоловіче, здоровий альтруїзм та співпраця з сусідом - це стратегічно правильно і призведе до довгострокового позитивного ефекту." Але домінує натомість бажання ідеально ізолюватися, збудувати за допомогою особистих матеріальних активів герметичний світ, свою "мікродержаву". І вести оборонні чи завойовницькі війни з іншими "мікродержавами".
Якщо відкинути моралізм, то це нормально - людина вільна обирати собі modus operandi. Але можливості будь-якої системи напряму визначаються її розміром та рівнем організації. На жаль, природні ресурси (я говорю не тільки про корисні копалини, а про всі природні багатства, включаючи людські таланти) розподілені по світі так, що ефективно й справедливо поділити їх серед мікродержав неможливо. Ефективно їх розподіляти й використовувати можуть тільки макроспільноти. Так, президент "мікродержави" може купити великий чорний позашляховик, затонуватися вусмерть і взяти з собою велику пачку баксів, щоб відкуповуватися від усіх проблем. Але він виїде на дорогу спільного користування, і там його зустрінуть п"ять власників такого самого джипа, що його підріжуть, повернуть з правого ряду, створивши аварійну ситуацію, чи просто в"їдуть йому в задницю. Я вже не кажу про ями і відкриті люки, які "нікому не належать." Він буде кричати і матюкатися, приїде злий в свій замок, вся його ізоляція виявиться не більше, ніж ілюзією. А дорога - це тільки один з ресурсів, ефективний менеджмент якого вимагає мегаструктур. Наприклад, жодна космічна програма не є можливою без державної підтримки. (Приватний капітал вже теж літає в космос, але технологічну дорогу йому проклали космічні держави.)
З гіпер-індивідуалізму походить не тільки хабарництво і дерибан. З нього походить навіть звичайне хамство і рагулізм. Хам володіє ілюзією, що емоційна агресія ізолює його від інших людей, він заробляє собі кармічних очків (ремарка для mr_lpa - слово "кармічних" я вжив жартома). Насправді ж посмішка та добре слово (яке в нашому суспільстві сприймається як слабкість) є стратегічною інвестицією в довколишнє емоційне середовище, від якого неможливо ізолюватися. Бо, можливо, хам в середовищі ввічливих людей і почуватиме себе добре, однак хам в середовищі хамів буде завжди нещасливим, що б він не робив і як би він не хамив.
Здоровий альтруїзм і соціальну співпрацю приватних сутностей не плутати з комунальною квартирою і колгоспом. Я, наприклад, мрію про особняк з високим парканом без сусідів і садочком, куди ніхто не має права заходити без мого дозволу :) Але ж в нас жеж навпаки: якщо ти звів паркан в селі, щоб з дружиною в травичці повалятися без цікавих очей - ти отщепенец і дереш носа догори, з тобою перестануть навтіь вітатися. Однак спільно відроджувати якесь місцеве підприємство ніхто не візьметься: кожен індивідуально розтягне його на метал.
Коли мій мозок не зайнятий, я у фоновому режимі веду в голові Root Cause Analysis расстройства українського государства. Так, щоб знайти не складний комплекс причин, а власне щось одне, ключове. Це, мабуть, неможливо і тупо, але ось таку я собі придумав головоломку. Багатомісячні роздуми, спостереження і читання вумних букв (зокрема, письмен vzua) привели до розуміння, що принаймні одною з таких ключових причин є гіпер-індивідуалізм. Під гіпер-індивідуалізмом я розумію нераціональне, гіпертрофоване протиставлення власних інтересів чи інтересів вузької групи інтересам ширшої спільноти.
Українці не є лінивими, дурними, вони не є патологічно злими чи ще якимись поганими, вони просто чомусь не розуміють практичної ролі соціальних мегаструктур у добробуті й комфорті їх індивідуальних учасників. Українцям, загалом, не потрібна українська держава. Ну, тобто, вона потрібна їм на якомусь емоційному рівні, на рівня співання гімну і т.п., вони мислять її як щось далеке й величне, "ну так, як же ж без держави". Але на рівні практичному, організаційному, держави немає. (Замість слова "держава" тут можна поставити слово "область", "місто" чи навіть "під"їзд".)
Коли ми плануємо якусь діяльність, в нас в голові немає того нейрона, який відповідає за довгострокові інвестиції в щось "чуже", в щось таке, що не входить в межі нашого безпосереднього приватного володіння. Цей нейрон мав би поштурхати в лівий гіпоталамус і промовити: "Чоловіче, здоровий альтруїзм та співпраця з сусідом - це стратегічно правильно і призведе до довгострокового позитивного ефекту." Але домінує натомість бажання ідеально ізолюватися, збудувати за допомогою особистих матеріальних активів герметичний світ, свою "мікродержаву". І вести оборонні чи завойовницькі війни з іншими "мікродержавами".
Якщо відкинути моралізм, то це нормально - людина вільна обирати собі modus operandi. Але можливості будь-якої системи напряму визначаються її розміром та рівнем організації. На жаль, природні ресурси (я говорю не тільки про корисні копалини, а про всі природні багатства, включаючи людські таланти) розподілені по світі так, що ефективно й справедливо поділити їх серед мікродержав неможливо. Ефективно їх розподіляти й використовувати можуть тільки макроспільноти. Так, президент "мікродержави" може купити великий чорний позашляховик, затонуватися вусмерть і взяти з собою велику пачку баксів, щоб відкуповуватися від усіх проблем. Але він виїде на дорогу спільного користування, і там його зустрінуть п"ять власників такого самого джипа, що його підріжуть, повернуть з правого ряду, створивши аварійну ситуацію, чи просто в"їдуть йому в задницю. Я вже не кажу про ями і відкриті люки, які "нікому не належать." Він буде кричати і матюкатися, приїде злий в свій замок, вся його ізоляція виявиться не більше, ніж ілюзією. А дорога - це тільки один з ресурсів, ефективний менеджмент якого вимагає мегаструктур. Наприклад, жодна космічна програма не є можливою без державної підтримки. (Приватний капітал вже теж літає в космос, але технологічну дорогу йому проклали космічні держави.)
З гіпер-індивідуалізму походить не тільки хабарництво і дерибан. З нього походить навіть звичайне хамство і рагулізм. Хам володіє ілюзією, що емоційна агресія ізолює його від інших людей, він заробляє собі кармічних очків (ремарка для mr_lpa - слово "кармічних" я вжив жартома). Насправді ж посмішка та добре слово (яке в нашому суспільстві сприймається як слабкість) є стратегічною інвестицією в довколишнє емоційне середовище, від якого неможливо ізолюватися. Бо, можливо, хам в середовищі ввічливих людей і почуватиме себе добре, однак хам в середовищі хамів буде завжди нещасливим, що б він не робив і як би він не хамив.
Здоровий альтруїзм і соціальну співпрацю приватних сутностей не плутати з комунальною квартирою і колгоспом. Я, наприклад, мрію про особняк з високим парканом без сусідів і садочком, куди ніхто не має права заходити без мого дозволу :) Але ж в нас жеж навпаки: якщо ти звів паркан в селі, щоб з дружиною в травичці повалятися без цікавих очей - ти отщепенец і дереш носа догори, з тобою перестануть навтіь вітатися. Однак спільно відроджувати якесь місцеве підприємство ніхто не візьметься: кожен індивідуально розтягне його на метал.