ВМІННЯ ТРИМАТИ ПАУЗУ
ВМІННЯ ТРИМАТИ ПАУЗУ
Коли «Дніпро» вперше - у 1983 році - став чемпіоном СРСР з футболу, я через нещасливий збіг обставин перебував на службі в Радянській Армії аж у Казахстані. Ввечері 6 листопада в казармі працював телевізор, показували той самий вирішальний матч проти московського «Спартака» (4:2). В мене подивитись не вийшло, але старшина роти, сержант Аркуша, теж із Дніпропетровська, з щасливою посмішкою повідомив мені, що «Дніпро» таки чемпіон.
Під час перших виступів дніпровців у єврокубках, точніше, в Лізі чемпіонів, я так само стирчав в клятому Казахстані, але вже за кілька місяців повернувся в Дніпропетровськ, який все ще вирував від емоцій. Неймовірно прикра халепа трапилася тоді з французьким «Бордо», котрих, здавалося, ми - з молодими Протасовим і Літовченком - мали проходити просто по всіх параметрах, але наші хлопці банально перегоріли через високу відповідальність: ніколи ще «Дніпро» не грав з західними клубами на такому високому рівні змагань. Гостроти додавало те, що Дніпропетровськ мав статус закритого міста, тобто іноземцям в’їзд туди категорично був заборонений через ракети на «Південмаші», так що матч відповіді грали аж у Кривому Розі, і все одно місто ошаліло: справжні французи, справжній чвертьфінал!
Народ в інтернеті згадує:
«Кривой Рог 20.03.1985! Вы даже не представляете, как все ждали эту игру, Тигана!, Жиресс!, Шалана! Я очень хорошо помню эту игру,было холодно, мне было 15!.. Когда били пенальти, сидел сзади ворот, мужики с трибун Краковскому Сереге кричали "Если отразишь все голы, дубленку подарим!!!" Шапки бросали во время игры и пенальти и после... Хорошее воспоминание…»
«Ну, ту ничью в Бордо с отбитым пеналем от Мюллера считали за победу. Краковский творил чудеса».
«А мне 10 лет было. Родители цветы тогда выращивали и продавали (тюльпаны). Первая игра была "под 8-е Марта", и батя с матерью сидели в погребе, букеты мотали,а я бегал, отцу про игру рассказывал. А еще помню, в этом матче Лысенко по голове получил, так и бегал перебинтованный весь матч».
«Хорошо помню эту игру, мы были типа в охране, курсанты авиаучилища, Днепр был на высоте, переиграл французов почти начисто, холодно было тогда, играли в Кривом Роге, Днепропетровск был закрыт для иностранцев, в перерыве была давка в переходе, после игры кругом шапки валялись на стадионе, я даже какую-то зафутболил в те ворота, что Гена (Литовченко - ДД) в штангу попал:))»
Люди сидять на трибунах й біля телевізорів, дивляться футбол, а їхні долі в цю мить зупинилися: вся доля, все добро і зло, удача й прокляття, честь і совість, кров і піт - на полі. Звісно, і від найбільших перемог, так само як і від найгірших поразок, лишається тільки статистика, тільки цифри. Але ніякий рахунок не є остаточним, адже матчі закінчуються, а гра триває, бо приз у ній цінніший за будь-який кубок - добра звістка. Просто добра звістка, задарма, для всіх і одразу.
Тайм-аут цієї гри розтягнуся на 30 років. Я звільнився з армії, переїхав до Києва, втратив цікавість до футболу й набув любов до кіна, бачив, як зник чемпіонат СРСР разом із самим СРСР, пережив дві революції, написав дві книги - і ось нарешті, трясця вашої - "Дніпро" вийшов таки з чвертьфіналу у півфінал клятого кубку - хай не чемпіонів, а Ліги Європи, але таки вийшов!
Історія любить дражнитися, кусати себе за хвіст, напускати туману. Але цього разу не обманула. Бодай цього разу.
Дмитро Десятерик, «День»
Коли «Дніпро» вперше - у 1983 році - став чемпіоном СРСР з футболу, я через нещасливий збіг обставин перебував на службі в Радянській Армії аж у Казахстані. Ввечері 6 листопада в казармі працював телевізор, показували той самий вирішальний матч проти московського «Спартака» (4:2). В мене подивитись не вийшло, але старшина роти, сержант Аркуша, теж із Дніпропетровська, з щасливою посмішкою повідомив мені, що «Дніпро» таки чемпіон.
Під час перших виступів дніпровців у єврокубках, точніше, в Лізі чемпіонів, я так само стирчав в клятому Казахстані, але вже за кілька місяців повернувся в Дніпропетровськ, який все ще вирував від емоцій. Неймовірно прикра халепа трапилася тоді з французьким «Бордо», котрих, здавалося, ми - з молодими Протасовим і Літовченком - мали проходити просто по всіх параметрах, але наші хлопці банально перегоріли через високу відповідальність: ніколи ще «Дніпро» не грав з західними клубами на такому високому рівні змагань. Гостроти додавало те, що Дніпропетровськ мав статус закритого міста, тобто іноземцям в’їзд туди категорично був заборонений через ракети на «Південмаші», так що матч відповіді грали аж у Кривому Розі, і все одно місто ошаліло: справжні французи, справжній чвертьфінал!
Народ в інтернеті згадує:
«Кривой Рог 20.03.1985! Вы даже не представляете, как все ждали эту игру, Тигана!, Жиресс!, Шалана! Я очень хорошо помню эту игру,было холодно, мне было 15!.. Когда били пенальти, сидел сзади ворот, мужики с трибун Краковскому Сереге кричали "Если отразишь все голы, дубленку подарим!!!" Шапки бросали во время игры и пенальти и после... Хорошее воспоминание…»
«Ну, ту ничью в Бордо с отбитым пеналем от Мюллера считали за победу. Краковский творил чудеса».
«А мне 10 лет было. Родители цветы тогда выращивали и продавали (тюльпаны). Первая игра была "под 8-е Марта", и батя с матерью сидели в погребе, букеты мотали,а я бегал, отцу про игру рассказывал. А еще помню, в этом матче Лысенко по голове получил, так и бегал перебинтованный весь матч».
«Хорошо помню эту игру, мы были типа в охране, курсанты авиаучилища, Днепр был на высоте, переиграл французов почти начисто, холодно было тогда, играли в Кривом Роге, Днепропетровск был закрыт для иностранцев, в перерыве была давка в переходе, после игры кругом шапки валялись на стадионе, я даже какую-то зафутболил в те ворота, что Гена (Литовченко - ДД) в штангу попал:))»
Люди сидять на трибунах й біля телевізорів, дивляться футбол, а їхні долі в цю мить зупинилися: вся доля, все добро і зло, удача й прокляття, честь і совість, кров і піт - на полі. Звісно, і від найбільших перемог, так само як і від найгірших поразок, лишається тільки статистика, тільки цифри. Але ніякий рахунок не є остаточним, адже матчі закінчуються, а гра триває, бо приз у ній цінніший за будь-який кубок - добра звістка. Просто добра звістка, задарма, для всіх і одразу.
Тайм-аут цієї гри розтягнуся на 30 років. Я звільнився з армії, переїхав до Києва, втратив цікавість до футболу й набув любов до кіна, бачив, як зник чемпіонат СРСР разом із самим СРСР, пережив дві революції, написав дві книги - і ось нарешті, трясця вашої - "Дніпро" вийшов таки з чвертьфіналу у півфінал клятого кубку - хай не чемпіонів, а Ліги Європи, але таки вийшов!
Історія любить дражнитися, кусати себе за хвіст, напускати туману. Але цього разу не обманула. Бодай цього разу.
Дмитро Десятерик, «День»