Ефект «Піонера»
Ефект «Піонера»
Спочатку - з Вікіпедії.
«Піонер-10» (Pioneer 10, Pioneer F) - безпілотний космічний апарат НАСА, призначений, головним чином, для вивчення Юпітера. Став першим космічним апаратом, що зробив проліт поблизу Юпітера і сфотографував планету.
Маса апарату складала 260 кг, у тому числі 30 кг наукових приладів; висота - 2,9 м, максимальний поперечний розмір - 2,75 м.
Його було запущено 2 березня 1972 р. У 1973-у «Піонер-10» вперше перетнув пояс астероїдів, дослідивши два астероїди і виявивши пиловий пояс ближче до Юпітера. Апарат пролетів на відстані 132 тис. км. від хмар Юпітера. Було отримано дані про склад атмосфери Юпітера, уточнено масу планети, в виміряно її магнітне поле, а також встановлено, що загальний тепловий потік від Юпітера в 2,5 рази перевищує енергію, що отримується планетою від Сонця.
Цікаве інше. На корпусі апарату встановлено міцну металеву пластинку розміром 220х152 міліметра. На пластині викарбовано:
- молекулу нейтрального водню;
- дві людські фігури, чоловіка та жінку, на тлі контуру апарату;
- положення Сонця відносно центру Галактики і чотирнадцяти пульсарів;
- схематичне зображення Сонячної системи і траєкторію апарату відносно планет.
Малюнок молекули водню показано таким, що складається з двох атомів з різним спіном. Відстань між центрами пропорційна довжині хвилі випромінювання нейтрального водню (21 сантиметр). Це число є масштабною лінійкою для знаходження інших лінійних величин на пластинці. Зріст людей на пластинці можна знайти, помноживши число 8 (у двійковому коді вигравійовано поряд з фігурою жінки в квадратних дужках) на 21. Розміри апарату на другому плані подано в тому ж масштабі. П'ятнадцять ліній, що розходяться з єдиної крапки, дозволяє обчислити зірку, з якої прилетів апарат і час старту. Поряд з чотирнадцятьма лініями нанесено двійковий код, який вказує період пульсарів, що знаходяться в околицях Сонячної системи. Оскільки з часом період пульсарів збільшується згідно з відомим законом, можна обчислити час запуску апарату. На схемі Сонячної системи поряд з планетами в двійковому вигляді вказано відносні відстані від планети до Сонця.
13 червня 1983 року «Піонер-10» першим перетнув орбіту найдальшої на той момент планети Сонячної системи - Нептуна. Вилетівши за межі орбіти Нептуна, апарат почав зазнавати силу невідомого походження, що викликає дуже слабке гальмування. Дане явище було назване «ефектом Піонера». Висловлювалося багато припущень, але причини ефекту до кінця не визначені.
Останній, дуже слабкий сигнал від «Піонера-1» отримано рівно 10 років тому, 23 січня 2003 року, коли він знаходився в 12 мільярдах кілометрів від Землі. Повідомлялося, що апарат прямує у бік Альдебарана. Якщо з ним нічого не станеться, він досягне околиць цієї зірки через 2 мільйони років.
Коли «Піонер-1» вирушив у космос, я, як і багато моїх однолітків, зачитувався науковою фантастикою. Про пластинку ми знали, але вона здавалася дуже буденною. Те, що з дня на день з неба, випромінюючи сліпуче сяяння, опуститься великий сріблястий диск з високорозвиненими гуманоїдами на борту, здавалося само собою зрозумілим.
Інопланетяни не прилетіли, проте виявилося, що земна дійсність кишить такими чудесами, що і не снилися Герберту Веллсу.
Тим часом, «Піонер-1» продовжував летіти, а я продовжував із змінним успіхом дорослішати. Неромантичні науковці пояснили, що якщо інакші цивілізації й існують, то знаходяться від нас так далеко, що жоден сигнал до нас ніколи не дійде, не кажучи вже про літаючі тарілки. Більш безсердечні уточнили, що і подорожей на надсвітових швидкостях бути не може. Нарешті, контрольний постріл: через певний, мізерний за космічними мірками час знамениту пластину подряпає різного роду міжзоряний пил настільки, що там вже нічого нікому не вдасться прочитати.
А «Піонер», бідолашний, все летить і летить.
Даремно летить. Одні ми. Зовсім одні, з нашими застудами, катастрофами і осяяннями. Наодинці з самими собою, на одній тісній кулі. Обридлі один одному до зелених бісиків.
Що, так і буде завжди? Зовсім-зовсім? А раптом долетить? А раптом прочитають? А раптом доживемо?
Адже гальмує ж він чомусь?
Дмитро Десятерик, «День»
Спочатку - з Вікіпедії.
«Піонер-10» (Pioneer 10, Pioneer F) - безпілотний космічний апарат НАСА, призначений, головним чином, для вивчення Юпітера. Став першим космічним апаратом, що зробив проліт поблизу Юпітера і сфотографував планету.
Маса апарату складала 260 кг, у тому числі 30 кг наукових приладів; висота - 2,9 м, максимальний поперечний розмір - 2,75 м.
Його було запущено 2 березня 1972 р. У 1973-у «Піонер-10» вперше перетнув пояс астероїдів, дослідивши два астероїди і виявивши пиловий пояс ближче до Юпітера. Апарат пролетів на відстані 132 тис. км. від хмар Юпітера. Було отримано дані про склад атмосфери Юпітера, уточнено масу планети, в виміряно її магнітне поле, а також встановлено, що загальний тепловий потік від Юпітера в 2,5 рази перевищує енергію, що отримується планетою від Сонця.
Цікаве інше. На корпусі апарату встановлено міцну металеву пластинку розміром 220х152 міліметра. На пластині викарбовано:
- молекулу нейтрального водню;
- дві людські фігури, чоловіка та жінку, на тлі контуру апарату;
- положення Сонця відносно центру Галактики і чотирнадцяти пульсарів;
- схематичне зображення Сонячної системи і траєкторію апарату відносно планет.
Малюнок молекули водню показано таким, що складається з двох атомів з різним спіном. Відстань між центрами пропорційна довжині хвилі випромінювання нейтрального водню (21 сантиметр). Це число є масштабною лінійкою для знаходження інших лінійних величин на пластинці. Зріст людей на пластинці можна знайти, помноживши число 8 (у двійковому коді вигравійовано поряд з фігурою жінки в квадратних дужках) на 21. Розміри апарату на другому плані подано в тому ж масштабі. П'ятнадцять ліній, що розходяться з єдиної крапки, дозволяє обчислити зірку, з якої прилетів апарат і час старту. Поряд з чотирнадцятьма лініями нанесено двійковий код, який вказує період пульсарів, що знаходяться в околицях Сонячної системи. Оскільки з часом період пульсарів збільшується згідно з відомим законом, можна обчислити час запуску апарату. На схемі Сонячної системи поряд з планетами в двійковому вигляді вказано відносні відстані від планети до Сонця.
13 червня 1983 року «Піонер-10» першим перетнув орбіту найдальшої на той момент планети Сонячної системи - Нептуна. Вилетівши за межі орбіти Нептуна, апарат почав зазнавати силу невідомого походження, що викликає дуже слабке гальмування. Дане явище було назване «ефектом Піонера». Висловлювалося багато припущень, але причини ефекту до кінця не визначені.
Останній, дуже слабкий сигнал від «Піонера-1» отримано рівно 10 років тому, 23 січня 2003 року, коли він знаходився в 12 мільярдах кілометрів від Землі. Повідомлялося, що апарат прямує у бік Альдебарана. Якщо з ним нічого не станеться, він досягне околиць цієї зірки через 2 мільйони років.
Коли «Піонер-1» вирушив у космос, я, як і багато моїх однолітків, зачитувався науковою фантастикою. Про пластинку ми знали, але вона здавалася дуже буденною. Те, що з дня на день з неба, випромінюючи сліпуче сяяння, опуститься великий сріблястий диск з високорозвиненими гуманоїдами на борту, здавалося само собою зрозумілим.
Інопланетяни не прилетіли, проте виявилося, що земна дійсність кишить такими чудесами, що і не снилися Герберту Веллсу.
Тим часом, «Піонер-1» продовжував летіти, а я продовжував із змінним успіхом дорослішати. Неромантичні науковці пояснили, що якщо інакші цивілізації й існують, то знаходяться від нас так далеко, що жоден сигнал до нас ніколи не дійде, не кажучи вже про літаючі тарілки. Більш безсердечні уточнили, що і подорожей на надсвітових швидкостях бути не може. Нарешті, контрольний постріл: через певний, мізерний за космічними мірками час знамениту пластину подряпає різного роду міжзоряний пил настільки, що там вже нічого нікому не вдасться прочитати.
А «Піонер», бідолашний, все летить і летить.
Даремно летить. Одні ми. Зовсім одні, з нашими застудами, катастрофами і осяяннями. Наодинці з самими собою, на одній тісній кулі. Обридлі один одному до зелених бісиків.
Що, так і буде завжди? Зовсім-зовсім? А раптом долетить? А раптом прочитають? А раптом доживемо?
Адже гальмує ж він чомусь?
Дмитро Десятерик, «День»