О поэтических переводах
Когда-то я уже касался темы перевода стихотворений на русский язык - какими разными способами это может быть достигнуто, и высказал не то чтобы оригинальную или запрещённую, но не очень популярную среди современных переводчиков точку зрения.
Внезапно оказалось, что Леся Украинка эту точку зрения вполне разделяет :)))
Признаюсь, был достаточно сильно удивлён, когда увидел у Леси Украинки такое большое количество переводов. И ладно бы там с немецкого, с итальянского или французского, это как бы само собой... Но не только - также и с древнегреческого (отрывки из Гомера), с санскрита (отрывки из "Ригведы") и даже с древнеегипетского.
Вот по поводу последнего и могут возникнуть самые большие споры, поэтому приведу саму цитату:
Передмова
Пісні, подані тут, не фантазія і не наслідування. Се справжні твори давньої єгипетської поезії, що доховалися до нашого часу на каміннях, у трунах молодих дівчат - і на смітниках великих давніх міст (через те декотрі маємо тільки в уривках). Кожна з них має більш ніж 3000 літ, одна тільки («Напис на стовпі») «молодша», бо походить з 700-го року зо р[іздва] Х[ристового].
Перекладені вони на нашу мову не з єгипетського первотвору, звичайно, а з наукового німецького перекладу проф. А. Відемана, причому з прозаїчної форми повернені в віршовану. Зроблено се тому, що коли однаково точного перекладу дати не можна, не бувши єгиптологом, і коли ритміка єгипетського вірша та й сама вимова єгипетських слів нікому не відома (єгипетське ж письмо дає тільки ідеї, а не звуки), то зоставалося єдино можливим перекладати не букву, а дух первотвору. Дух же той, гадаю, не можна було б передати, перекладаючи пісню не піснею, а прозаїчним переказом, - не можна собі уявити ніякої пісні в такій формі. Крім того, деякі з тих пісень, попри екзотичні подробиці, в цілому промовляють чимсь таким близьким, знайомим, що ритм рідної нашої пісні самохіть пристає до того тричі тисячолітнього змісту. Таке було почуття перекладача, а якщо воно привело до помилки, то, може, колись український єгиптолог настане, що ту помилку поправить. Тим часом хотілося показати хоч так сі зразки ясної, радісної поезії великого загадкового народу. Доля того народу не була веселою - вся історія його пройшла під гнітом або своїх деспотів, або чужих напасників - і все ж таки десь бралася сила не закривати очей на радощі світу й життя; може, тому той народ і прожив так довго!.. Ясними радощами усміхаються сфінкси, веселі барви сяють навіть на стінах гробовищ і рідко трапляється сумний вираз на скульптурних та мальованих поличчях тих папірусових трун, де замикались мумії чорні. Така сама ясність і радощі духа виявляються і в перекладених тута піснях. Проф. Відеман вважає їх не «народними», а «літературними», але, минаючи вже те, що сі терміни взагалі не мають твердої наукової основи, українцеві, звиклому до своїх «високолітературних» народних пісень, скоріше, либонь, здається правдоподібним, що, власне, народна душа могла зродити сі співи, прості, нештучні і щирі, хоч не позбавлені й майстерності в вислові. В перекладі додержано якнайближчої точності щодо тексту, поданого у проф. Відемана, і ніде зміст не віддавався на жертву формі (скоріш навпаки), тож коли ці прадавні пісні промовляють до душі новітньому читачеві, то се буде заслугою не перекладача, а народу-творця.
Приводится по изданию: Леся Українка, 1975. Зiбрання творiв у дванадцати томах. Том 2 - Поеми та поетичнi переклади. Київ: Наукова Думка. С. 287 - 288.