традиційні уже - літні спомини
Літо почалося з того, що я, докуповуючи в останні дні всіляку потрібну й не дуже всячину, полетіла до Ташкента через Ригу. Це сталося 7 червня. Про всі свої поїздки Середньою Азією я ще писатиму обов'язково, з фотозвітами та всіма подробицями.
А тимчасом у Ризі, вже в аеропорту я познайомилася з Акімом, який водив мене не лише по вечірньому Ташкенту, але й поїхав зі мною до Самарканда й Бухари.
Потім була Киргизія, чарівна людьми, зокрема й чималими поселеннями українців, і неймовірно красива горами й каньйонами. Далі - Казахстан, різний, цікавий, тут я вперше побачила верблюдів, які ходили собі просто по дорогах, тут продавали шубат - їхнє молоко, тут люди просто так приймали до себе додому...
Мене абсолютно вразив Алтай. Я ніколи не уявляла, що таке диво може існувати в Росії. Для мене Росія до цієї подорожі завжди обмежувалася підмосковними будиночками, ґжеллю та хохломою, різьбленими віконницями та полями. А тут - ліси, ліси, прекрасні дороги, височенні гори й шамани.
Монголія була щасливою. Надзвичайно поталанило застопити німців на каравані, з якими ми їздили аж 9 днів разом, фантастично пощастило (інакшого слова я зараз і не підберу) познайомитися з двома мотоциклістами. З одним із них - канадцем Боденом - ми зустрілися рівно за місяць та один тиждень в Одесі, куди він під'їхав після поромної подорожі спершу з Актау-Баку, потім з Поті-Іллічевська. Монголія виявилася для мене країною початку загоєння старих ран. Напевно, зараз я вже можу так говорити.
Дорогою назад трапилося чимало радостей, серед яких - холоднющий Байкал, зустріч із Ромою в Уфі, заїзд до Казані (Господи, яка ж вона гарна!), дві ночі в Москві у чарівної Саші з її маленькою Тасею.
Під час подорожі в мен склалися дуже важкі стосунки з супутницею, тому, повернувшись додому, я відчула шалене полегшення від того, скільки рідних і правильних людей я знову маю в своєму оточенні...
Мій ДН цього року видався настільки кумедним, що я й досі згадую його як велике крутезне спонтанне свято. Було 12 людей, всі мої найпрекрасніші, була Аня зі Львова, був Кирюха (на той момент із Житомира), Даринка, Мімуля, Свєта, Настя Джаз, Алла з Анею, Нозя, Ігор... На наступний день під'їхали батьки, і я задмухувала свічки, загадуючи одне велике бажання.
Потім була ще одна поїздка, яка вирівняла всі мої відчуття за ці мандри. Я безмежно вдячна Бодену за всі ці 5 днів, які ми настільки ідеально провели разом. Я мрію про те, щоб швидше зробити ще щось таке ж чарівне з ним.
За це літо я побувала в 7 країнах (Узбекистан, Киргизстан, Казахстан, Росія, Монголія, Молдова, Придністров'я), зустріла неймовірну кількість надзвичайних людей, набачилася справжніх див природи, відчула щастя, торкаючись веселки в Монголії, сміялася з Мариною, яку таки застала в Києві, раділа з друзями,здобула фантастичний неоціненний скарб, "правильну Канаду", плакала в ліфті, не бажаючи розлучатися з ним. У голові народжуються нові ідеї. Їх багато, як і раніше. Тільки тепер я знаю, як будувати плани.
Це літо було наймасштабнішим. Я безмежно вдячна йому.
А тимчасом у Ризі, вже в аеропорту я познайомилася з Акімом, який водив мене не лише по вечірньому Ташкенту, але й поїхав зі мною до Самарканда й Бухари.
Потім була Киргизія, чарівна людьми, зокрема й чималими поселеннями українців, і неймовірно красива горами й каньйонами. Далі - Казахстан, різний, цікавий, тут я вперше побачила верблюдів, які ходили собі просто по дорогах, тут продавали шубат - їхнє молоко, тут люди просто так приймали до себе додому...
Мене абсолютно вразив Алтай. Я ніколи не уявляла, що таке диво може існувати в Росії. Для мене Росія до цієї подорожі завжди обмежувалася підмосковними будиночками, ґжеллю та хохломою, різьбленими віконницями та полями. А тут - ліси, ліси, прекрасні дороги, височенні гори й шамани.
Монголія була щасливою. Надзвичайно поталанило застопити німців на каравані, з якими ми їздили аж 9 днів разом, фантастично пощастило (інакшого слова я зараз і не підберу) познайомитися з двома мотоциклістами. З одним із них - канадцем Боденом - ми зустрілися рівно за місяць та один тиждень в Одесі, куди він під'їхав після поромної подорожі спершу з Актау-Баку, потім з Поті-Іллічевська. Монголія виявилася для мене країною початку загоєння старих ран. Напевно, зараз я вже можу так говорити.
Дорогою назад трапилося чимало радостей, серед яких - холоднющий Байкал, зустріч із Ромою в Уфі, заїзд до Казані (Господи, яка ж вона гарна!), дві ночі в Москві у чарівної Саші з її маленькою Тасею.
Під час подорожі в мен склалися дуже важкі стосунки з супутницею, тому, повернувшись додому, я відчула шалене полегшення від того, скільки рідних і правильних людей я знову маю в своєму оточенні...
Мій ДН цього року видався настільки кумедним, що я й досі згадую його як велике крутезне спонтанне свято. Було 12 людей, всі мої найпрекрасніші, була Аня зі Львова, був Кирюха (на той момент із Житомира), Даринка, Мімуля, Свєта, Настя Джаз, Алла з Анею, Нозя, Ігор... На наступний день під'їхали батьки, і я задмухувала свічки, загадуючи одне велике бажання.
Потім була ще одна поїздка, яка вирівняла всі мої відчуття за ці мандри. Я безмежно вдячна Бодену за всі ці 5 днів, які ми настільки ідеально провели разом. Я мрію про те, щоб швидше зробити ще щось таке ж чарівне з ним.
За це літо я побувала в 7 країнах (Узбекистан, Киргизстан, Казахстан, Росія, Монголія, Молдова, Придністров'я), зустріла неймовірну кількість надзвичайних людей, набачилася справжніх див природи, відчула щастя, торкаючись веселки в Монголії, сміялася з Мариною, яку таки застала в Києві, раділа з друзями,здобула фантастичний неоціненний скарб, "правильну Канаду", плакала в ліфті, не бажаючи розлучатися з ним. У голові народжуються нові ідеї. Їх багато, як і раніше. Тільки тепер я знаю, як будувати плани.
Це літо було наймасштабнішим. Я безмежно вдячна йому.
Click to view