Даниэла участвует в антишахской демонстрации
Этот отрывок из романа «Даниэла» посвящён антишахской демонстрации 2 июня 1967 года, когда западноберлинские студенты массово протестовали против официального визита иранского шаха в ФРГ. Даниэла и её друзья принимают активное участие во всех акциях протеста - в том числе и в разогнанном митинге возле оперного театра, где они становятся невольными свидетелями убийства Бенно Онезорга.
А літо, тим часом, наближалося. Надворі вже протягом кількох тижнів стояла чудова літня погода. Усе частіше денні температури перевищували двадцятип’ятиградусну, чи навіть часом і тридцятиградусну позначку. Усім хотілося за такої чудової погоди розслабитися та весь час проводити десь на природі, на березі якоїсь річки. Тільки студентам було зовсім не до таких мрій про відпочинок, адже літній семестр був у них у повному розпалі. Отож, примусити себе навчатися за таких чудових погодних умов було для них справжнім подвигом.
Але студенти вхитрялися за таких несприятливих для навчання умов не лише навчатися, але й брати найактивнішу участь у громадсько-політичному житті. Бо студентські протести не вщухали й навесні, коли у квітні розпочався літній семестр, і в перші дні літа. До того ж, весна та літо завжди були періодами найвищої студентської активності.
Відвідуючи реґулярно засідання берлінського осередку Німецької Соціалістичної Спілки Студентів (СДС), що відбувалися почергово у великих лекційних залах то Вільного, то Технічного університетів, а також засідання дискусійного клубу «Сучасність», Даніела з Асланом зустрічалися там зі студентами найрізноманітніших факультетів та курсів як Вільного, так і «братнього» Технічного університету, зав’язуючи, таким чином, численні знайомства. Особливо тісно вони здружилися з Бриґітою Нахтіґаль, такою ж стрункою блондинкою, як і Даніела, котра була на той час третьокурсницею філософського факультету, а також із Вільмою Франк, другокурсницею з фізичного факультету. Вельми згуртовано всі вони співпрацювали й зі студентами Технічного університету, беручи найактивнішу участь у різних спільних акціях.
Першого літнього дня Аслан - як і зазвичай - зайшов за Даніелою до гуртожитку, аби разом вирушити на чергове засідання берлінського осередку Німецької Соціалістичної Студентської Спілки, що мало відбутися в Audimax’і корпусу імені Генрі Форда. У Даніели того дня в кав’ярні був вихідний, як і в наступні два дні, отож, можна було нікуди не поспішати. Одягнувшись у білу міні-спідницю та в жовтий топ без рукавів, але з закритими плечима та закритою шиєю, Даніела взулася в нові червоні чоботи, після чого спустилася до Аслана. Разом вони попрямували до корпусу імені Генрі Форда.
У вестибулі перед входом в Audimax на стінах були розвішані численні плакати та стенди, присвячені політичній ситуації в Ірані. На одному з плакатів була намальована карикатура на іранського шаха Резу Пехлеві, де він був зображений катом в есесівському однострої та з сокирою в руках, а під цим був підпис червоними літерами, немов заплямованими людською кров’ю: «Reza - SA - SS!».
Інші стенди були присвячені ситуації з правами людини в Ірані та переслідуванню опозиції. Деякі стенди були написані лише німецькою мовою, інші мали паралельний текст мовою фарсі. Усе це присвячувалося офіційному візиту іранського шаха до Західної Німеччини, адже наступного дня він мав відвідати й Західний Берлін.
- Аслане, - поцікавилася Даніела, роздивляючись двомовні стенди, - а турки добре розуміють перську мову?
- То є зовсім різні мовні сім’ї, - пояснив Аслан. - То є все одно, що, наприклад, німецька та угорська мови. Спільні слова в нас, безумовно, є, проте граматика є цілком іншою. Але в культурному плані ми є вельми близькими. До того ж, у середньовічній Османській імперії літературною мовою була саме перська.
У коридорі перед Audimax’ом Даніела та Аслан зустріли й представників дискусійного клубу «Сучасність» - зокрема Бриґіту Нахтіґаль. Як і Даніела, Бриґіта була одягнена в міні-спідницю та взута в бордові чоботи до колін. Поруч із Бриґітою стояли ще якісь двоє блондинок - обидві з розпущеним волоссям, у літніх сукнях та в бальних черевиках - та двоє юнаків у яскравих та строкатих нейлонових сорочках та у світлих штанах.
- Привіт, Даніело, привіт, Аслане! - вигукнула Бриґіта, поцілувавшись зі своєю приятелькою.
- Привіт, Бриґіто! - вигукнула Даніела, так само поцілувавши свою подругу.
- Знайомся, Даніело! - сказала Бриґіта, представивши своїх друзів. - То є наші приятелі з Технічного університету. Наші обидва університети боротимуться тепер згуртовано, спільними зусиллями. Оцю дівчину звати Мартою, а це - Анна-Марія.
- Даніела, - представилася Даніела, обійнявши та поцілувавши своїх нових подруг.
- А ці юнаки так само навчаються в Технічному університеті, - продовжила Бриґіта. - Це - Йозеф, а це - Отто.
- Дуже приємно! - вигукнула Даніела.
- А це, - продовжила представляти Бриґіта своїх друзів, - мої друзі з дискусійного клубу «Сучасність» Даніела та Аслан. Вони обидва навчаються на юридичному факультеті.
- А як ви познайомилися? - запитала Даніела.
- Мене, - пояснила Бриґіта, - мої друзі запросили до одного з політичних клубів Технічного університету. Я відвідала там кілька заходів та дійшла висновку: боротися ми маємо разом.
- Добре, що існує це незалежне об’єднання СДС, - зазначила Анна-Марія. - Разом нам набагато простіше координувати наші дії.
- Разом ми можемо домогтися багатьох речей, - додав Йозеф.
- Ось завтра ми й переконаємося, наскільки наші дії будуть згуртованими, - зауважила Марта. - Цьому азійському деспотові ми мусимо влаштувати настільки теплий прийом, аби він назавжди запам’ятав свій візит до Західної Німеччини. Ми зовсім не збираємося терпіти таке занадто толерантне ставлення до цієї азійської деспотії, якщо цей тиран таким брутальним чином розгромив опозицію та встановив одноосібне правління.
- Готуймося до завтрашнього бойового хрещення нашої спілки СДС! - вигукнула Анна-Марія. - Відчуваю, як завтра буде спекотно, яка буде велика бійка! Отже, готуймося - й до можливих конфліктів із поліцією, й з особистою охороною шаха, й до сутичок із так званою групою підтримки. Я, до речі, сьогодні бачила цих симпатиків - вони всі такі пихаті, нахабні; вони гуляли берлінськими вулицями, відчуваючи себе справжніми господарями міста, справжніми завойовниками. Ось завтра ми й мусимо вступати в бій, перш за все, саме з цими прибічниками шаха.
Хвилин за десять до початку зборів вони всією компанією зайшли до зали та розсілися гуртом на вільних місцях, чекаючи на початок засідання. В тій залі з м’якими кріслами - немов у театрі - були присутні численні молоді люди явно перської зовнішності - чи то студенти з Ірану, що навчалися в Західному Берліні, чи то просто представники перської діаспори.
І ось о дев’ятнадцятій годині засідання розпочалося. Відкрив те засідання сам Руді Дучке.
- Вельмишановні друзі, - звернувся студентський ватажок до всіх присутніх, - дозвольте присвятити наше сьогоднішнє засідання ситуації з правами людини в Ірані. Як відомо, з двадцять сьомого травня по четверте червня у ФРН та в Західному Берліні перебуває з офіційним візитом іранський шах Реза Пехлеві. Завтра він приїде до нашого міста. У відповідь на це ми маємо влаштувати ясновельможному гостеві та його дружині «теплий прийом», вийшовши на масову демонстрацію протесту. Тому наше поточне завдання полягає в тому, аби нагадати йому про ситуацію з правами людини та з опозицією в його країні. Питання полягає в тому, чи мусимо ми лізти у внутрішні справи суверенної держави. Я твердо кажу: мусимо! Мусимо, коли мова заходить про елементарні права людини. Отже, які заходи плануються на завтра в рамках цього візиту? Спочатку о чотирнадцятій годині заплановано прийом у міській ратуші. А увечері близько двадцятої години планується відвідування оперного театру. У чому ж полягає наше завдання? Насамперед, своєю акцією протесту ми всі мусимо нагадати цьому катові про те, що з правами людини в його країні не все гаразд. Тому ми й розгортатимемо пікети - як біля ратуші в Шенеберґу, так і біля оперного театру. Наше ліберальне суспільство не повинно миритися з тим, що в інших країнах права людини так брутально порушуються. Нехай він, слухаючи в театрі «Чарівну флейту», замислиться трохи, а чи збирається суспільство в демократичній країні терпіти присутність оцього тирана.
Зала вибухнула оплесками.
Після короткого вступу, зробленого Руді Дучке, до кафедри вийшов якийсь інший представник СДС, котрий докладніше почав торкатися політичної ситуації в Ірані.
- На цьому засіданні присутні представники Конфедерації Іранських студентів та «Друзів публіцистики», - розпочав промову оратор. - Разом ми якраз і мусимо обговорити плани проведення демонстрацій проти офіційного візиту шаха… Як відомо, Іран є класичною традиційною монархією, де монарх може концентрувати всю владу в своїх руках та бути фактично диктатором країни. Ми мусимо викрити всю диктаторську сутність режиму Мохаммада Рези Пехлеві! Демократичні країни, цивілізований світ, до котрого відносить себе й наша країна, не має ніякого морального права дружити з цим диктатором, за особистими наказами котрого в Ірані опозиціонерів спалюють живцем у крематоріях. Ми мусимо сказати рішуче «Ні!» дружбі з цим тираном. Тому ми закликаємо завтра всіх вийти на демонстрацію перед Німецьким оперним театром та ратушею в Шьонеберґу!
Зала бурхливо зааплодувала.
Після цього Руді Дучке надав слово іранському дисидентові на ім’я Бахман Ніруманд, котрий виступив із тривалою доповіддю стосовно до стану речей у його країні.
Даніела уважно слухала ту доповідь, після чого прийняла рішення обов’язково взяти участь у тій демонстрації.
Наступного дня, тобто в п’ятницю, другого червня, Мохаммад Реза Пехлеві приїхав з офіційним візитом до Західного Берліна. Головним місцем того візиту мала стати ратуша в Шьонеберґу, де шах та його дружина збиралися зробити запис у так звану Золоту Книгу.
Тієї п’ятниці ніхто зі студентів на лекції йти не збирався. Ось і Даніела з Рамоною того ранку чітко усвідомлювали, що хоч офіційно заняття й не скасовувалися, ніяких занять фактично того дня не буде. Ні, вони, як і завжди, збиралися піти на першу пару, але, тим не менш, вони були впевнені: всі студенти, все одно, скупчаться навколо навчальних корпусів на черговий імпровізований та несанкціонований мітинґ, внаслідок котрого всі заняття будуть зірвані. Замість занять буде щось особливе.
Даніела одяглася в коротку білу сукню з широким червоним поясом та взулася в червоні чоботи. Рамона одяглася скромніше - в чорну сукню та чорні балетки.
Коли дівчата разом спустилися донизу та вийшли з під’їзду гуртожитку, там на них вже чекав Аслан у компанії ще якихось п’ятьох хлопців та двох дівчат. Одразу ж Даніела поцілувалася з Асланом, після чого вся компанія вирушила до корпусу імені Генрі Форда, перед котрим вже купчився величезний натовп. У мегафон щось кричав сам Руді Дучке, піднявшись на якесь узвишшя, аби бути помітним у натовпі.
Коли мала розпочатися перша пара, замість неї розпочався мітинґ. На тому мітинґу Дучке та інші студентські ватажки знайомили всіх із програмою дій на той день, роздаючи листівки, надруковані ротапринтним способом. Після того мітинґу всі «організованим натовпом» вирушили пішки до ратуші в Шьонеберґу, аби взяти участь у влаштуванні біля неї пікету на честь прийому високого гостя. Даніела йшла в колоні разом з Асланом, Бриґітою, Вільмою, іншими своїми товаришами. Коли колона Вільного університету підійшла до місця проведення демонстрації, перед ратушею вже зібрався величезний натовп. Були тут і студенти з інших західноберлінських вишів, і просто противники шаха. Невдовзі після приходу колони Вільного університету на майдан перед ратушею хвилин за п’ятнадцять до мітинґу приєдналася така ж величезна колона з Технічного університету. Разом зібралося понад тисячу осіб.
Пікет біля ратуші розпочався.
Дехто вигукував з натовпу: «Вбивця! Вбивця!», чи «Ганьба тиранові!», чи навіть «Геть диктатора з вільного міста!». Дехто виступав перед натовпом у мегафон, вимагаючи випустити з в’язниці всіх іранських опозиціонерів. Поліція ледве стримувала демонстрантів, забезпечуючи, так би мовити, «санітарну зону» між демонстрантами та входом до ратуші.
І ось через три години після початку того пікету з’явився він - азійський тиран. Вийшовши в супроводі охорони та іншої світи з шикарного лімузина, він - разом з дружиною - попрямував до парадного входу ратуші.
- Ганьба тиранові! - закричали численні демонстранти. - Волю іранським політв’язням!
Як тільки шах пройшов усередину ратуші, якісь провокатори, що симпатизували шахові, почали кидати в демонстрантів численні важкі металеві предмети. Якась металева рейка влучила в спину Асланові - він ледь ухилився, аби вона не потрапила йому в голову. Даніела теж ледь ухилилася від прямого влучення.
Поліція на це ніяк не відреаґувала.
- Це аґенти іранських спецслужб! - припустила Даніела. - Вони прагнуть дискредитувати нашу мирну акцію, аби нас розігнали та заарештували.
- І це попри ґарантію особисто з боку бурґомістра, начебто прибічників та противників шаха триматимуть на відстані! - додала Бриґіта. - Да де там? Навпаки, влада робитиме все, аби дискредитувати наш рух.
- Ганьба цьому Альбертцу161! - вигукнув Аслан. - Геть такого бурґомістра!
Ці слова були почуті в натовпі та почали розповсюджуватися натовпом зі швидкістю пожежі в евкаліптовому лісі.
- Альбертц є зрадником! - почали кричати демонстранти. - Ганьба зрадникам! Геть Альбертца!
Біля ратуші почали лунати крики.
- Рятуйте! - хтось репетував удалині. - Нас заарештовують.
А тим часом прибічники шаха оточили демонстрантів з усіх боків. З викриками «Хай живе шах!» німецькою та перською мовами вони нападали на окремих демонстрантів, вихоплювали їх із натовпу та жорстоко били на очах у інших.
- Пора тікати! - запропонувала Бриґіта. - Зараз розпочнеться велика бійка!
- Ще зарано! - різко відповіла Даніела. - Треба почекати, що буде далі. Коли ми згуртовані, з нами нічого не буде!
Минуло небагато часу, й натовп заспокоївся. Переконавшись у тому, що провокації не діють, прибічники шаха відступили геть. Демонстранти ще трохи постояли біля ратуші, ніяк не реаґуючи на ті провокаційні бійки.
- Увага всім! - вигукнув якийсь оратор у мегафон. - Перша перемога за нами! Ані поліції, ані прибічникам шаха не вдалося дискредитувати наш рух. Ми вистояли. Але ми зовсім не збираємося здавати своїх позицій! Проти злочинного шахського режиму ми боротимемося до кінця. Тому я пропоную всім продовжити демонстрацію сьогодні ввечері біля Німецької Опери, що на Ґьотц-Фрідрих-Плац. Там, в оперному театрі, намічаються святкові заходи з нагоди офіційного візиту. Наше завдання полягає в тому, щоб на кожному кроці нагадувати тиранові про те, що в Німеччині, котра сама пройшла через жорстоку тиранію, зовсім не збираються вибачати політичні репресії, демонструючи якусь там дипломатичну толерантність. Ганьба тиранові!
- Ганьба! - підтримав оратора натовп.
Демонстранти почали розходитися. Даніела теж пішла разом зі своїми товаришами геть. Коли вони завернули на бокову вулицю Майнінґерштрассе, хтось кинув у молодих людей камінь, котрий влучив Даніелі в ліву лопатку. Проте Даніела, попри дикий біль, ніяким чином на це не відреаґувала, знаючи, що то була провокація з боку прибічників шаха.
Увечері того ж самого дня монархічне подружжя мало бути присутнім на ґала-прем’єрі «Чарівної флейти» Моцарта в Німецькій Опері. Поліція заздалегідь підготувалася до можливих провокацій, розставивши навколо театральної будівлі металеві огорожі. Тротуари навколо оперного театру так само були перекриті; перехожі мусили переходити на південний бік Бісмаркштрассе.
Приблизно о вісімнадцятій годині Даніела підійшла разом з Асланом, Бриґітою, Рамоною, Анною-Марією та іншими своїми старими й новими товаришами до того місця, де мала продовжуватися акція протесту. На тротуарі напроти театральної будівлі, котрий так само було відмежовано металевим парканом від проїжджої частини, вже зібралося близько двох тисяч демонстрантів. Даніела та її супутники одразу ж приєдналися до учасників.
Несподівано о пів на восьму поліція одержала наказ розігнати натовп. Проте зробити це було не так вже й легко: демонстрантів було забагато. Навіть просто контролювати натовп, а не те, що розганяти, було вкрай важко. Тому будь-які спроби видалити протестувальників із Бісмаркштрассе зазнавали повного провалу: з вузького тротуару людям просто не було куди рухатися.
Близько двадцятої години до оперного театру під’їхав офіційний кортеж. За кортежем рухалися два міських автобуси, в котрих їхали прибічники шаха. Коли шах почав виходити з лімузину, аби зайти до оперної будівлі, з натовпу почали лунати образливі вигуки на його адресу. Як тільки шаха не обзивали демонстранти - й шарлатаном, і есесівцем, кидаючи в бік оперного театру яйця, томати та інші подібного роду речі.
Після того, як високий гість увійшов у приміщення театру, натовп почав розходитися під пильним наглядом поліції. Несподівано прибічники шаха знов здійснили напад на демонстрантів, кидаючи в учасників акції протесту важкі металеві предмети. У натовпі розпочалася паніка. Люди намагалися втекти в небезпечне місце, проте зробити це було практично неможливо - через металевий паркан та поліцейський кордон. Невеличка площа Шекспіра, що знаходилася якраз напроти театру з південного боку Бісмаркштрассе, була вщент заповнена демонстрантами. Тікати не було куди. Якийсь металевий предмет влучив Даніелі в потилицю. Даніела перелякалася, адже вона миттєво на кілька секунд втратила зір. Її зловив Аслан, не давши їй упасти, адже Даніела в такому разі ризикувала бути затоптаною та розчавленою аґресивним натовпом. Аслан схопив свою кохану дівчину та щосили притиснув її до себе. Коли Даніела прийшла до тями, на площі вже панував суцільний хаос. Поліція при цьому лише пасивно спостерігала за всім, що відбувалося навколо. Вхід до станції метро був заблокований, як і всі підворіття навколо. Єдина можливість втекти лишалася тільки одна: пробратися крізь натовп на Крумме Штрассе, що виходила якраз на цей невеличкий майдан.
Через деякий час поліція знову одержала наказ розігнати натовп за будь-яку ціну, адже надійшов сиґнал, буцімто хтось із демонстрантів напав на співробітників поліції. З усіх боків поліція почала відтісняти демонстрантів із Бісмаркштрассе.
Ледве протиснувшись крізь натовп, Аслан притиснув Даніелу до стіни найближчого будинку та затулив її власним тілом, аби її не побили та не розчавили. А тим часом студенти почали перелізати через металеві паркани, проте поліція холоднокровно кидала їх назад за паркан та ще й при тому жорстоко била всіх без розбору. Тікати було неможливо.
- Ліпше здамося поліції, ніж будемо розчавлені тим аґресивним натовпом, - заявив Аслан. - Не гадаю, що нас надто сильно лінчуватимуть, якщо ми залишимося осторонь.
Тут поліція почала крім ґумових кийків застосовувати ще й інші спецзасоби - водомети та сльозогінний газ. Аслан з Даніелою поволі пересувалися, щільно притиснувшись до стіни, аж поки вони не досягли Крумме-Штрассе. Вийшовши на цю вулицю, котрою лежав шлях до порятунку, Аслан та Даніела маленькими кроками пересувалися вздовж стіни, постійно озираючись на те, що відбувалося на Бісмарк-Штрассе. На їхніх очах численні демонстранти побігли тією вулицею, шукаючи порятунку, проте за ними гналися співробітники поліції та «люди в цивільному». Вони ловили демонстрантів, збивали з ніг та одразу ж починали лінчувати. Навколо стояв нестямний крик. Просто на очах в Аслана та Даніели поліція жорстоко розправлялася з учасниками акції, лупцюючи їх ґумовими кийками. Деякі «люди в цивільному» ловили студентів, підводили їх до озвірілих правоохоронців, а ті з превеликою насолодою колотили їх кийками, п’ястуками та ногами.
- Стоїмо на місці! - скомандував Аслан, щільно притиснувши Даніелу до стіни наріжного будинку. - Головне - не провокувати правоохоронців на радикальні дії. Відступаємо поволі.
Зненацька пролунали постріли, а потім - нестямні крики. Аслан інстинктивно накрив Даніелу своїм тілом. Дійшовши Шіллерштрассе, що була паралельною до Бісмаркштрассе, Даніела з Асланом прискорили крок, водночас озираючись, чи не було за ними хвоста. На щастя, хвоста не було. Вийшовши на широку та пряму Вільмерсдорфер-Штрассе, Аслан з Даніелою спокійно пішли в південному напрямку, неначе нічого надзвичайного з ними не сталося.
- Я зламала підбір лівого чобітка, - повідомила Даніела, подивившись на своє взуття.
- Дурниця! - заспокоїв Аслан. - Головне, що нас не заарештували. Завдяки тому, що ми просто притиснулися до стіни, нас не помітили, чи просто не звернули на нас уваги. Ти бачила, як по-звірячому били тих, хто тікав? Я відчуваю, що когось навіть застрілили, якщо лунали постріли та крики.
Даніела доторкнулася до своєї потилиці. На тому місці, куди влучив важкий металевий предмет, виросла велика ґуля, котра, до того ж, ще й кровоточила.
- Дивишся на своє бойове поранення? - жартома запитав Аслан. - Нам іще дуже пощастило, адже я впевнений, що зараз когось поліція покалічила, а в когось навіть життя забрала… Я серцем відчуваю, що сьогодні пролилася велика кров.
Вийшовши через Ґрольманштрассе та Савіньїплац на Курфюрстендамм, Даніела з Асланом побачили там цілком нормальне, мирне життя. Люди гуляли цією ошатною вулицею, розважалися в численних кав’ярнях та в нічних клубах, навіть не підозрюючи, що сталося того дня біля оперного театру.
Вже було досить пізно. Надворі стояв приємний червневий вечір. На Курфюрстендамм повсюди горіла неонова ілюмінація. На розі Курфюрстендамм та Ґрольманштрассе в Даніели поламаний підбір на лівому чобітку остаточно відпав. Відламавши підбір і від правого чобітка, Даніела заховала обидва підбори собі в сумочку, після чого пішла далі, обіймаючи Аслана, в напрямку меморіальної церкви Цісаря Вільгельма, нова прибудова котрої світилася приємними блакитними вогниками.
Сівши на метро біля колійного двірця «Зоологічний сад», Даніела з Асланом спокійно доїхали до університетського містечка й ніхто навколо навіть і не здогадувався, в якому пеклі побували ці двоє молодих людей, подивившись смерті в обличчя. А те, що в Даніели на чоботях були обламані підбори - так хіба таке не може статися з будь-якою дівчиною? Аслан сидів у вагоні метро, обіймаючи Даніелу, цілуючи її та не цураючись інших пасажирів. У студентів зав’язався бурхливий роман.
Довівши Даніелу до гуртожитку, Аслан простився зі своєю коханою дівчиною, після чого пішов до себе додому. А Даніела увійшла всередину гуртожитку, побачивши там Бриґіту, в котрої весь одяг був у крови.
- Тебе били? - поцікавилася Даніела.
- І не лише били, - відповіла Бриґіта, - але ще й хотіли заарештувати. Проте, відтягнувши силоміць до поліцейського фургона, мене несподівано кинули напризволяще. А я, скориставшись цим, непомітно втекла. Але декого з наших побили-таки дуже сильно. І багатьох заарештували. Їм, скоріше за все, доведеться провести ніч за ґратами в поліцейській дільниці.
- Там навіть когось вбили, - повідомила Даніела.
- Я теж чула постріли, - відповіла Бриґіта. - Але чи пролилася при цьому кров, а тим більше, чи хтось при цьому був вбитий, я, на жаль, не знаю. Я дякую Богові, що мені вдалося вийти з цієї бійки майже неушкодженою. Проте комусь із наших пощастило менше.
Дівчата, зайшовши в кімнату Даніели, разом почали зализувати свої рани.
- Бриґіто, - звернулася до неї Даніела, знімаючи з себе чоботи. - А в тебе є якийсь міцний ґлей - аби заклеїти підбори.
- На жаль, ні, - повідомила Бриґіта. - Але спробуй придбати такий ґлей - мабуть, він твоїм чоботям і допоможе…
