Двое в большом городе
Центр Западного Берлина (вид на Breitscheidplatz) в конце 60-х годов 20-го века.
В данном отрывке главная героиня моего романа Даниэла Каспер отмечает своё двадцатилетие вместе со своим другом Асланом Кызылгюном. В отрывке упоминаются многие известные места в Западном Берлине, включая Брайтшайдплац и Курфюрстендамм.
А тим часом наближався двадцятий день народження Даніели. Довго вона розмірковувала, де краще за все було б відсвяткувати своє двадцятиріччя - в гуртожитку разом з Рамоною, чи в кав’ярні, де вона працювала, чи в якійсь іншій кав’ярні, чи в Аслана вдома, чи, може, в одному з численних студентських клубів, запросивши туди тільки Аслана та інших своїх найближчих та найкращих друзів. Чи, може, нікого не запрошувати, натомість цілий день провести лише з Асланом.
- А це, до речі, є найкращою ідеєю - відсвяткувати день народження в якомусь клубі, - зазначив Аслан, коли Даніела перелічила йому всі ті можливі варіанти святкування. - Гадаю, що «Crystal Eye» підійде для цього найкращим чином.
- Мені теж так само здається, - погодилася Даніела.
- І, звичайно ж, упродовж цілого дня я готовий бути тільки з тобою.
Оскільки в неділю, чотирнадцятого травня, Даніела мала працювати, вона вирішила відсвяткувати своє двадцятиріччя днем раніше, в суботу. Субота була вільним днем, отож, можна було цілком спокійно святкувати. Тому вже зранку Даніела розпочала підготовку до відзначення такої круглої дати. Прийнявши душ, вона причесалася, розпустивши своє волосся, а потім одяглася в коротку білу сукню. О чотирнадцятій годині до неї мав завітати Аслан. І ось нарешті пролунав довгоочікуваний дзвоник у дверях. Взувшись у білі чоботи та надягнувши на себе брунатну шкіряну куртку, Даніела пішла до вхідних дверей, аби зустріти свого коханого хлопця. Перед дверима стояв Аслан у сірому строї та в білій сорочці з шовковою рожево-блакитною краваткою. У руках він тримав букет червоних троянд.
- Який ти сьогодні є гарний! - вигукнула Даніела, обійнявши та поцілувавши свого коханого хлопця. - У такому ошатному піджаку, та ще й із такою краваткою!
- Дуже дякую за комплімент! - вигукнув Аслан. - А ти яка гарна в цій білій шовковій сукні! Та ще й - у цих білих чоботях! Ти мені зараз нагадуєш Ненсі Сінатру.
- А я її образ якраз і взяла за взірець, - підтвердила Даніела. - Мені теж до вподоби таке поєднання короткої білої сукні та білих чобіт. Тільки зачіску під Ненсі Сінатру мені ніяк не вдається зробити: волосся в мене не виходить таким хвилястим, як у неї; воно мене не слухається, залишаючись прямим.
- Приймай себе такою, якою ти є, - порадив Аслан. - Я так само полюбляю наслідувати Скотта Маккінзі, проте я не можу бути таким, як він, абсолютно в усьому.
Аслан узяв Даніелу під руку. Даніела зайшла разом з ним до своєї кімнати, аби поставити троянди у вазу.
- Куди йдемо? - запитала Даніела, милуючись трояндами та вставляючи їх акуратно у вазу.
- Сюрприз! - оголосив Аслан. - Зараз побачиш!
Вийшовши з гуртожитку разом з Даніелою, Аслан підвів свою кохану дівчину до татового авта.
- Сідай, будь ласка, - сказав він, відчинивши передні двері.
Даніела сіла, тримаючи в руках шкіряну куртку. Сівши за кермо, Аслан зрушив з місця. Поки він вів татове авто ошатними західноберлінськими вулицями, Даніела все гадала, що за сюрприз підготував для неї її коханий хлопець та куди він її міг повезти. Нарешті вони в’їхали на якусь дуже затишну вуличку, щільно забудовану за часів Бісмарка, котра не зазнала під час війни жодних руйнувань, та зупинилися біля якогось ресторану під вивіскою «Antalya. Türkische Spezialitäten».
- Прошу! - вигукнув Аслан, відчинивши вхідні двері закладу та запросивши Даніелу всередину. - Насамперед, я хочу тобі продемонструвати, що турецька кухня в Німеччині - це не лише заштатні бістро з дьонерами та піццами, але й більш-менш фешенебельні ресторани, в котрих не соромно відзначати знаменні події. І ти зараз у цьому переконаєшся…
Увійшовши до зали ресторану разом з Даніелою, Аслан привітався з одним з офіціантів та сказав йому щось турецькою, після чого той офіціант провів Аслана та Даніелу до якогось віддаленого кутка, де Аслан заздалегідь зарезервував столик.
- Сідай, будь ласка, - запропонував Аслан. - Це і є мій сюрприз.
Тільки-но вони розсілися, як офіціант одразу ж поставив перед ними два келихи. У келих перед Асланом він налив безалкогольну шипучку, а в келих перед Даніелою - ігристе вино.
- З днем народження тебе! - виголосив Аслан, піднявши свій келих. - Бажаю тобі всього найкращого! Нехай здійсняться всі твої мрії, всі твої плани! Нехай тобі завжди сприятиме успіх!
- Дякую тобі, Аслане, за таке гарне привітання! - відповіла Даніела. - Та за цей сюрприз так само дякую!
У залі грала приємна близькосхідна музика.
- Вибач, що я п’ю не вино, а безалкогольну шипучку, - сказав Аслан. - Адже я за кермом.
- Я все розумію, - заспокоїла Даніела.
Кілька хвилин потому офіціант знову з’явився з тацею, на котрій лежали великі тарілки з якоюсь м’ясною стравою.
- А що то за смажене м’ясо? - поцікавилася Даніела.
- То є кебаб з баранини, - пояснив Аслан. - Я тебе хотів пригостити справжніми турецькими стравами.
- Це, напевно, дуже дорого, - стурбовано прошепотіла Даніела.
- Не турбуйся, - заспокоїв Аслан. - Я вже за все сплатив, коли замовляв оцей обід. Отже, будь спокійною.
Для Даніели Аслан був людиною зовсім з іншого світу - такого невідомого, такого таємничого. Аслан суттєво відрізнявся від німецьких юнаків, котрі - попри власну привабливість та навіть сексапільність - виглядали в порівнянні з Асланом справжніми сірими мишками, що зовсім не відрізнялися якоюсь особливою оригінальністю.
Забравши порожні тарілки, офіціант пішов геть. Через кілька хвилин він повернувся з іншою тацею, на котрій стояли дві філіжанки для кави та джезва зі звареною кавою.
- Це ще не все! - попередив Аслан, коли офіціант віддалився. - Чекай іще на один сюрприз!
Іще через кілька хвилин офіціант з’явився з тортом, на котрому горіли двадцять свічок.
- Це і є ще один сюрприз! - урочисто та піднесено оголосив Аслан. - Happy birthday to you, Happy birthday to you…
Даніела одразу ж міцно обійняла Аслана та поцілувала його просто в губи.
- А тепер, - продовжив Аслан, коли офіціант поклав тацю з тортом на стіл, - задуй свічки та загадай твоє найзаповітніше бажання, котре має здійснитися впродовж наступних дванадцяти місяців.
Даніела так і зробила, побажавши, аби Аслан завжди був поруч із нею.
- А це - тобі, - сказав Аслан, простягнувши Даніелі невеличкий довгий та вузький згорток червоного обгорткового паперу.
Розгорнувши папір, Даніела побачила скриньку з темно-брунатного рельєфного картону. У пориві допитливості Даніела своїми тремтячими руками стрімко відкрила ту скриньку. Всередині на оксамитовій підстілці лежав золотий ланцюжок.
- Яка чудова річ! - вигукнула Даніела, узявши той ланцюжок та одразу ж поцілувавши Аслана. - Я тебе кохаю, Аслане! Щиро кохаю!
- І я тебе так само кохаю! - відповів Аслан, допомігши Даніелі начепити той ланцюжок на шию.
Посидівши в турецькому ресторані години до восьмої вечора, Аслан та Даніела попрощалися з персоналом закладу, вирушивши святкувати двадцятий день народження далі.
- А тепер що робитимемо? - запитала Даніела, вийшовши з ресторану та накинувши на себе шкіряну куртку.
- Я пропоную піти до якогось студентського клубу, - висунув пропозицію Аслан.
- Ходімо, - погодилася Даніела. - «Crystal Eye», напевно, зараз відчинений.
Так воно й вийшло.
Увійшовши всередину, Аслан з Даніелою одразу ж приєдналися до веселої компанії, протанцювавши разом удвох цілий вечір - аж поки клуб не зачинився о третій ранку, закінчивши той вечір найпопулярнішим тогорічним хітом «A Whiter Shadow of Pale» у виконанні британської групи «Procol Harum». Танцюючи разом з Даніелою під цю чарівну музику, на створення котрої авторів надихнули твори самого Йоганна-Себастіана Баха, Аслан міцно обійняв свою кохану дівчину просто на очах в інших відвідувачів клубу. Коли музика скінчилася та вечірку в клубі було оголошено закритою, Даніела наділа свою шкіряну куртку, залишену в ґардеробі, після чого разом з Асланом вирушила до виходу.
- А тепер що робитимемо? - запитала Даніела, вийшовши з клубу. - Ти, напевно, вже втомився?
- Зовсім ні, - бадьоро та впевнено відповів Аслан. - Разом з тобою я забуваю про будь-яку втому!
- Йой, як приємно мені це чути! - радісно вигукнула Даніела. - Адже мені ще так не хочеться йти до гуртожитку! Ну, що я там робитиму сама такої чудової травневої ночі? Мені хочеться ще гуляти!
- Ходімо! - підтримав її Аслан. - Куди підемо?
- А що зараз робиться в центрі? - запитала Даніела. - Ходімо, напевно, туди.
- Ліпше поїдемо, - запропонував Аслан.
- Їдемо! - погодилася Даніела, обійнявши свого коханого хлопця.
Разом вони сіли в авто та вирушили в північно-східному напрямку - до Курфюрстендамм. Вулицею Королеви Луїзи, потім - вулицею Ґрюневальдштрассе та деякими боковими вулицями вони виїхали на широкий та ошатний проспект Бундесаллее, котрий весь сяяв вогнями й був тієї безхмарної травневої ночі особливо гарним. Той майже ідеально прямий проспект тягнувся більш ніж на чотири кілометри та закінчувався неподалік від Курфюрстендамм. Ближче до центру все навколо сяяло різнокольоровими неоновими вогнями неначе якась святкова ілюмінація - на честь свята, котре було присутнім на тих центральних вулицях чи не щодня. Напівзруйнована меморіальна церква Цісаря Вільгельма з усіх боків підсвічувалася прожекторами, а її залізобетонна повоєнна прибудова світилася зсередини крізь численні маленькі віконця приємним блакитним світлом неначе ґіґантський кристал. А нещодавно відкритий хмарочос Європа-Центру сяяв різнокольоровими неоновими вивісками неначе різдвяна ялинка. Попри глибоку ніч на вулицях було дуже велелюдно. У скверах та на перехрестях купчилися численні молоді люди, котрі веселими компаніями блукали центральними вулицями, співаючи під ґітари та займаючись фліртом просто на очах у перехожих.
Припаркувавши авто неподалік від Європа-Центру, Даніела та Аслан вирушили пішки в сяйві різнокольорових неонових вогнів центральними вулицями, обіймаючи один одного, приєднавшись до загального натовпу. Відшукавши вільну лавку у сквері між церквою Цісаря Вільгельма та Європа-Центром, вони одразу ж сіли на неї. Вони довго сиділи, милуючись чарівною грою різнокольорового неонового світла та цілуючись одне з одним, не цураючись при цьому ніяких перехожих. Десь поруч, з одного з численних ресторанів, лунала дуже популярна пісня у виконанні британської групи «The Seekers»:
There’s a new world somewhere they call the promised land,
And I’ll be there someday if you will hold my hand.
I still need you there beside me, no matter what I do,
For I know I’ll never find another you.
- А ця пісня, між іншим, про нас, - зізнався Аслан. - Адже я насправді ніколи не знайду іншу дівчину, таку як ти. Ти в мене єдина така! Ти є єдиним моїм коханням, люба Даніело!
- Як мені приємно це чути! - вигукнула Даніела, обійнявши та поцілувавши Аслана. - Я так само тебе кохаю. І так само я не зможу знайти іншого хлопця, такого як ти…
Так вони просиділи, обіймаючи та цілуючи один одного, майже цілу годину. Сидіти було зовсім не холодно, адже ніякого холодного вітру тієї травневої ночі не було, натомість віяв приємний літній бриз.
Повернувшись до авта, Аслан з Даніелою вирушили далі.
- А куди ми зараз їдемо? - поцікавилася Даніела.
- А нікуди! - відповів Аслан. - мені все одно, куди зараз їхати, адже я просто волію бути з тобою якомога довше. Тому я зовсім не хочу відвозити тебе до гуртожитку.
- І не треба! - погодилася Даніела. - Я готова заночувати просто в салоні цього авта - в тебе на руках!
- Як це романтично! - вигукнув Аслан. - Ночувати в автівці, обіймаючи кохану дівчину!
Зупинившись у якомусь тінистому провулку, котрий, скоріше, нагадував якусь паркову алею, Аслан несподівано міцно обійняв Даніелу, поцілувавши її просто в губи.
- Ходімо, мабуть, на задній ряд, - запропонувала Даніела.
- Ходімо, - погодився Аслан.
Перейшовши на задній ряд салону, Аслан знову обійняв Даніелу, пестячи її оголені стегна та залізаючи своєю долонею все глибше під поділ сукні своєї коханої дівчини. Не знайшовши під сукнею ніякої спідньої білизни, Аслан обійняв Даніелу ще міцніше. Він ледве себе стримував.
- Я кохаю тебе, моя любо! - стогнав Аслан, пестячи оголене тіло Даніели. - Я тебе дуже хочу! Я не можу без тебе жити, Даніело! Ти є моїм коханням! Тільки ти!
Повернувшись на крісло водія, Аслан знову зрушив з місця.
- А зараз куди ми їдемо? - поцікавилася Даніела.
- Ти вже хочеш додому? - запитав Аслан.
- Ні, я хочу бути весь час із тобою! - вигукнула Даніела. - Тільки з тобою! Лише з тобою та виключно з тобою!
- Тоді їдемо до мене додому, - запропонував Аслан.
- Їдемо! - погодилася Даніела.
Годинник показував вже майже п’яту ранку. Доїхавши до Асланового помешкання в Олімпійському селищі, вони удвох, обіймаючи один одного, увійшли в під’їзд.
В Аслановому помешканні було тихо та темно. Батьки спали, адже то був недільний ранок. Зайшовши до своєї кімнати, вікно котрої було відчинено вертикально під гострим кутом, Аслан іще раз обійняв Даніелу. Через ту трикутну щілину у вікні до кімнати надходило ззовні приємне травневе повітря, пройняте коктейлем з ароматів від весняного цвітіння. Світло в кімнаті можна було не вмикати, адже то був вже час світанку.
Узявши постільну білизну та застеливши своє ліжко, Аслан почав роздягатися. Разом з ним роздягалася й Даніела. Одягу на ній було дуже мало, тому робила вона це дуже швидко. Скинувши з себе шкіряну куртку, Даніела акуратно повісила її на спинку офісного стільця. Потім, сівши на край ліжка, вона зняла з себе чоботи. Після цього Даніела знову піднялася з ліжка та зняла з себе через голову свою білу вечірню міні-сукню, під котрою нічого більше не було. Аслан так само роздягнувся повністю, акуратно повісивши в шафу свій вихідний стрій разом з краваткою, після чого, натягнувши на себе презерватив, одразу ж кинувся на Даніелу та стрімко затягнув її в постіль. Кінчивши, вони обидва миттєво заснули після такої напруженої та бурхливої ночі.
Прокинулися вони допіру після дванадцятої години. Одягнувшись у коротку піжаму, Аслан пішов до кухні готувати сніданок. На кухні вже сиділи Енвер та Менекше. Вони про щось довго балакали турецькою, після чого Аслан на їхнє прохання запросив до вітальні й Даніелу. Вставши з ліжка, Даніела швидко одяглася в сукню та взулася в чоботи, після чого вона так само швидко причесалася та вийшла на публіку.
- Люба Даніело! - звернувся до неї Енвер. - Дозволь, будь ласка, й нам приєднатися до нашого сина та привітати тебе з твоїм двадцятиріччям!
- Я так само вітаю мою майбутню невістку! - приєдналася до привітання Менекше. - Хай тобі в усьому завжди щастить, моя люба дівчино!
Поки Енвер та Менекше вітали свою потенційну невістку, Аслан сидів на дивані поруч із Даніелою, міцно обійнявши її своєю правицею.
- Ми ще трохи погуляємо, - запропонував Аслан після закінчення сніданку.
- Гуляйте, гуляйте, - схвалила Менекше синове бажання.
- Коли мені було двадцять років, - приєднався до розмови Енвер, - мені так само хотілося гуляти хоч упродовж цілого дня.
- Ну, впродовж цілого дня гуляти в нас не вийде, - зізналася Даніела, - адже о двадцятій годині я маю йти на роботу…
- Робота є справою святою, - погодився Енвер. - Особливо важливим це є для студентів, адже попри всі тимчасові незручності ліпше саме так сплачувати за навчання та мати кишенькові гроші, аніж залежати від батьківського гаманця. Коли я був студентом, я так само підробляв на будові. Вранці я сидів на лекціях, а увечері носив цеглу та розмішував цемент. І цим, до речі, дуже пишаюся, адже, на мій погляд, поганим є той архітектор, котрий ані дня не пропрацював простим будівельником.
- А як тоді Аслан? - запитала Даніела. - Чому він не працює?
- Не працює? - здивувався Енвер. - Та він весь вільний від навчання час проводить на нашій будівельній фірмі, виконуючи різні дрібні доручення. Роботи на нашій фірмі вистачає з гаком! Хіба Аслан нічого тобі про це не казав?
- Ні, - зізналася Даніела.
- Він у мене дуже скромний, - вибачився Енвер. - Проте інколи надто скромний. Треба, Аслане, вміти хизуватися власними досягненнями перед коханою дівчиною. Дівчата полюбляють хлопців, котрі перед ними хизуються. Проте хизуватися можна лише реальними досягненнями, а не фальшивими.
Попрощавшись із Аслановими батьками та подякувавши їм за їхню гостинність, Даніела піднялася з дивана, після чого повернулася до Асланової кімнати, аби забрати звідти свої речі. Узявши в руки свою куртку та сумочку, Даніела вийшла з помешкання. Аслан вийшов разом з нею, аби підвезти її до гуртожитку. Доїхавши до свого гуртожитку, Даніела ще раз міцно обійняла та поцілувала свого коханого хлопця просто в салоні авта, після чого вирушила до себе додому. Попереду на неї ще чекав напружений вечір у кав’ярні.