Я професійна збирачка старих чужих трагедій. Я збираю масові, національні, соціальні та абсолютно індивідуальні трагедії. Наразі я знову колекціоную персональне горе. Спогади про біль. Як колись, майже шість років тому, відшуковувала спогади про смерть ( Read more... )

По дорозі із Хайдельбергу в Берлін я замислилась, що якби я була протестанткою, я можливо стала б священником. Чомусь мені раптом здалося, що це одна з найкращих професій. Якщо не брати до увагу якісь адміністративні клопоти ( Read more... )

От їдеш виснажена трохи з роботи по дорозі додому, виходиш з міського потягу, поспішаєш до автобусної зупинки, заскочуєш в автобус, що вже від'їжджає, дякуєш доброму водієві, сідаєш і нарешті заспокоюєшся. А через 30 секунд розумієш, що то не той автобус, і ти поспішаючи не помітила, що це 155, а не 255, який мав би довезти тебе стомлену майже до ( Read more... )

Коли я отримала цю листівку, я знала, що людина, яка її надіслала (та зараз, мабуть, читає цей текст в ЖЖ) точно мене відчувала, і навіть знала наперед, що зі мною станеться. Краще за мене.

( Read more... )

Якось ввечері ми вийшли прогулятись Копенгагеном. Взяли старенькі позичені велосипеди, камеру і вже збиралися їхати. Та тут виявилось, що на одному з вєліків проколото колесо. Двоє людей, один транспортний засіб. Отже ми не змінювали плани, а просто поїхали так, як ми часто їздимо Берліном. Але з камерою. Виглядало це приблизно так:
( Фото та подробиці )

"Просто забудь про це все". І це саме той випадок, коли про деякі речі треба просто забувати. Щось (цього самозакоханого неадеквата-профа - то такі дрібниці з великими емоційними наслідками) просто викидати та викреслювати з пам'яті, щось (сімейні проблеми, загнані в глухий кут, де їм нема вирішення) просто відкладати на пізніше і не думати про це ( Read more... )

Вчора ситуація: троє дівчат, дві українки зі Сходу та Півдня (або Центру, це як рахувати) і одна із Санкт-Петербургу, сидять собі пізно вночі на кухні і, як годиться,  ведуть дружні філософські розмови. Про мови. Українську та російську. І тут одна з них (українка) раптово каже: "А мені шкода, що я українською з дитинства і в родині не розмовляла. ( Read more... )

Зараз, коли наші світлі перспективи перестають бути світлими, і, якщо дозволите, взагалі не дуже перспективно виглядають, коли досвіду назбирано цілий вагон, коли, здається, вже нічого не здивує наше загартоване світосприйняття, ми уявляємо, як би легко нам було б там. Мені - в Україні, Ані - в Росії. Зробити кар'єру, написати дисертацію за 2 роки ( Read more... )

Я знову в ЖЖ. Тобто знову щось намагаюсь писати, бо записи френдів я і так час від часу читала. Але тепер маю якусь потребу і самій трохи засмічувати віртуальний простір своїми думками та різного роду experiences ( Read more... )

Останній... тиждень, мабуть, мій настрій втілений у фразі "червона помада". Банально так, але червоний колір робить свою справу в моїй душі. Не дивно, що я його боялась.