про художника
Жив-був собі колись у невеличкому містечку один художник.
За дивним збігом обставин ...закохався він у дівчинку, котра географічно була від нього далеко.
Телефонні розмови, листування, інтернет, рідкі зустрічі на нейтральній території, гості...гості ..гості...
Закохався не на день-два...напевно... на жаль... Будував плани, помагав їй, вислуховував завжди, приділяв увагу....терпляче вивчав її таракани в голові та вчився з тараканними проявами боротися та сприймати їх.
Вона дивилася на нього і думала. Думала, який він хороший... про те, як можна будувати стосунки на відрізку довжиною у 100км....плакала, коли думала про цей відрізок... злилася на свого художника від усього серця, коли той вміло парирував їй у сварках (її авторства до речі) //спочатку шокуюче: так дивно-образливо..а потім злііість!!ну як він як він сміє!..уууууууу!!!!.//
....писала йому листи довгі і відверті....передавала друзями "артефакти для творчої музи", котрі б надихали його музу на малювання....кумедно вимазала пальці об його першу картину в нього вдома....вони говорили, скакали по клумбах як малі діти, коли вона приїхала у його місто...він казав, що сходить від неї з розуму, запрошував її до батьків, шукав їй роботу у своєму містечку, запрошував до друзів на весілля, запрошував до того, що могло би бути, показував їй кожний маленький штрих у своєму світі..... а вона розсердилась на нього за те, що він хотів приїхати до неї на день народження взимку....
інколи плакала, коли вони довго перед сном говорили про телефону....він казав, що все у світі можливо, якщо обоє того хочуть і кожного дня прокидався, знаючи до чого йде.....він ніколи їй не брехав, оберігав, не ображав.....радів як дитина, коли вона писала йому посеред зміни якісь смски.... вона чекала дзвінків, листів...а він чекав її у своєму житті....Він інколи пив, інколи навіть спромагався їй говорити, що через те, що вона не поруч і що вони не прокидаються разом...а вона вичитувала йому, що так не можна, що цим він псує собі стосунки вдома, і здоров*я і заставляє її відчувати відповідальність!!!! А ще вона згадувала, коли гостювала в нього, і він приніс їй каву в ліжко і як мовчки і просто дивився, як вона ту каву п*є....
..вона говорила, що це нереально..сон-сон-сон простий сон двох неіснуючих....коли він в дрібницях проступався - вона кричала на нього і нервувалась...а він...він терпляче обходив ці її вибухи або відступав на мить....інколи вона його відштовхувала від себе, проганяла, наказувала не з*являтися більше - він повертався. завжди - писав, дзвонив, вимагав її уваги, кричав їй "НІ! я не відступлю!!! я хочу! хочу і буду!" ...Він жив нею і дихав нею...Одного разу він почав знову дихати нікотином
...а вона почала боятися. Того, що буде. І чого може не бути. Вона ставала від нього все далі та далі... Він це відчував. Він малював свої картини, складав пісні, кохав її....А вона злилася на себе і на нього і на життя за те, що він, художник, він це бачив і перестав смикати її постійно за руку: "кицю, ходи ж до мене, все ж буде добре"
.....А вона просто вкінці кінців пішла. Егоїстично і зрадливо - у своїх думках. без попередження. рявкнувши йому "Не пиши мені більше!" і видаливши його начисто з довготривалої пам'яті.
Він не писав. Вона на нього злилась. Вона не знала, що він і як, і не намагалась дізнатися. Вона зажила суто у своєму світі. А він - напевно у своєму.
Вона не знала, чи він почувавсь зрадженим, вона не розуміла, ким вона для нього є, наскільки він ділив себе з нею - вона цього теж не знала... вона думала тільки про себе і тільки про своє.
Вона не знала, чи він спав ночами, чи його різало/ламало всередині, не знала, ЩО забрала у нього, не знала, яка злість у ньому сиділа спочатку, не відчувала того чорного відчаю... Думала, знайшов їй швиденько заміну....не знала і не хотіла знати більше (бо колись над прірвою стояла сама і дивилася у її лоно)....
ЯКЩОТИТІЛЬКИЗМОЖЕШПРОБАЧМЕНІБУДЬЛАСКАХОЧАБКОЛИСЬУЦЬОМУЖИТТІ!!!!!!!
П.С. Щемить. Серце.
Значить воно -таки є.
****
- Привіт. Пройшло? І надіюсь ми зможемо далі бесідувати на теми брєнності битія
- Привіт. А що мало пройти? Можна, чом ні
- .....так просто відповідаєш мені.....Чому?...Як титак можеш?....Я б на втоєму місці з собою не говорила би... Слух, давай не будемо вийо. Я ж тобі нормально написала!
- Я не вийо. Я нормально відповідаю тобі. Он вчора собі дещо прикупив.
- Ну скажи мені будь ласка!!! Невже ти мене справді любиш! Ти мені навіть пишеш після того всього..Я не вірила. Не вірила! Як в тебе діла? Розказуй. Що батьки, робота, дівчата? Я знаю, ти когось там собі маєш, знайшов. Ти не можеш не мати. Точно. Це ж нормально. І закономірно. Свято мєсто....
- Все гуд. Які дівчата?
- Хм. А що закохатися так і не вийшло? Скажи!! Скажи мені.... ну скажи мені!
- Ні. А ти як?
- Нормально. Якщо тобі цікаво
- Цікаво. Мені завжди це цікаво.
- Блять!!!!!!!! А чому тоді не питав мене?
- Не дозволяв собі, то й не питав. Як ти й просила. А хотілось.
- О боже ж ти мій!!! Ну що це таке! Це правда???! ПРАВДА! Чого я тобі не вірила до кінця ніколи? Боже що я наробила!!! Як тобі було? Ти мене ніколи не лишав саму, а я так легко тебе....покинула....Пробач! Пробач мені будь ласка. За оту твою самотність....за таку прикрість....якщо зможеш, якщо вмієш! Та..... та ти вже пробачив....Бо....бо.... бо ти СПРАВЖНІЙ!!! Бо у тебе воно справжнє! Всередині...Бо воно б'ється... Бо ти дійсно....ну нема такого у світі! не може бути! І такого як ти нема... Такого ж не пробачають.. Ніколи в житті . Ну і дурак : )
**********
Я не знаю, що там було далі. Я не знаю, чи він її до цих пір любить і чи хоче бути з нею.
Я не знаю, чи вона хотіла бути з ним.
Я нічогісінько не знаю.
Я тільки знаю, що вона про нього фактично не згадувала, занурилась у свої справи з головою. І як одного дня просто з новим подихом їй пригадалися свої вимазані у фарбу пальці і берези за вікном.
Я знаю тільки, як вона давилася слізьми, коли читала його нотатки опісля. А про решту треба питати їх серця.
З повагою, Ваша Свідомість.