Чим робітничі ради відрізняються від профспілок?
Ми вирішили опублікувати цей текст відомого російського Інтернет-публіциста, революційного анархіста М. Магида, оскільки він, на нашу думку, становить інтерес для тих, хто всерйоз цікавиться проблемами революційної організації на сучасному етапі, не вдовольняючись застарілими догмами як ортодоксального марксизму, так і не менш догматичного анархо-синдикалізму. Хоча в тексті у якості означення революційних активістів вживається термін «анархо-комуністи», це не означає, що представники інших соціально-революційних ідеологій не можуть скористатися порадами відносно розбудови власних революційних організацій, що містяться тут.
Дуже часто задають це питання, відповідь на яке може виглядати наступним чином:
Профспілки:
1. Легальні, відкриті, зареєстровані. З цих причин намагаються діяти в повній згоді з законами держави. Тривале легалізоване існування і звичка звертатися до судів формує у членів профспілок рабськи-покірливе, шанобливе ставлення до капіталістичної системи та її державних установ.
2. Контролюються профчиновниками, ієрархією бюрократів. Останні розпоряджаються фінансами організації та укладають угоди з босами. Профчиновники відомі всім, отримують високу зарплату, гріють руки на оборудках з бізнесом. Вони впевнені у своєму становищі і не зацікавлені в революційних потрясіннях, оскільки останні можуть підірвати їх добробут. Відкрите легальне становище функціонерів ускладнює або робить неможливим прийняття ними рішень, що виходять за межі законодавства.
3. Мають (як правило) галузеву структуру, тобто об'єднують працівників певних галузей. Це дозволяє координувати страйки на підприємствах однієї галузі, але ізолює працівників різних професій один від одного.
Ради:
1. Діють на основі рішень зборів працівників, прямої демократії. Членів ради можна в будь-який момент змінити або зняти, крім того вони діють строго в рамках наказів зборів трудових колективів, які приймають рішення з ключових питань.
2. Ради зазвичай виникають в ході революційних процесів (Росія, Угорщина, Італія, Німеччина революційних епох) або в ході великих бойових страйків. Рада увінчує масовий радикальний робітничий рух, служить його органом координації. Вона не прив’язана, на відміну від профспілки, до виконання буржуазних законів і не обмежена ними (хоча, звичайно, завжди присутній природний страх перед їх порушенням).
3. Ради об’єднують весь трудовий колектив, не розділяючи його за професіями. Так само вони служать для координації боротьби трудових колективів у масштабах регіонів чи країн, або навіть на міждержавному рівні. Вони не розділяють працівників за спеціальностями або галузями, а, навпаки, об’єднують їх всіх проти капіталістів і держави.
Принцип подвійного опору
Ідеї профспілок (синдикатів) можна протиставити принцип подвійного опору - ідейних організацій і масових зборів-рад.
До революцій або великих соціальних протестів, основна маса працівників пасивна. Коли вони піднімаються на боротьбу, вони радикалізуються, але потім знову впадають у сплячку і починають поводитися консервативно. Саме з цими обставинами пов’язаний авторитарний, лояльний капіталу і буржуазному законодавству принцип функціонування профспілок. Як тільки хвиля протестів відступає, працівники повертаються до звичної для них рабської пасивності. Вони доручають профспілковим активістам, що залишилися активними, «відстоювати наші права». Як може меншість відстоювати загальні права, якщо маса не готова до страйків чи інших форм боротьби? Тільки через суди та інформаційні компанії у ЗМІ, інших способів немає. Все це, по-перше, веде до авторитарного переродження руху і, по-друге, до лояльності системі. Будь-яка велика постійна організація в дореволюційних умовах перетворюється на силу, лояльну капіталу та державі.
Між тим, тільки пряма дія може стати основою для підготовки суспільства до соціальної революції, оскільки тільки в ході прямої дії руйнується на рівні масової свідомості повага до законів держави і капіталу і накопичується досвід самоорганізації.
Тому, з точки зору соціально-революційної логіки, в дореволюційних умовах постійно можуть діяти на підприємствах (як і на територіях) тільки ідейні і переважно нелегальні організації анархо-комуністів. Вони вивчають ситуацію, ведуть пропаганду, шукають цікавих людей. У випадку, якщо на підприємстві (території) піднімається масовий рух - беруть участь у зборах працівників, агітують за пряму дію (причому акуратно, не засвічуючи всіх своїх активістів), за підпорядкування ради-страйкому рішенням зборів. Коли і якщо реальна активність спадає, активісти закликають розпустити раду і збори. Вони інтегрують у свою групу нових людей, яких вдалося схилити на свою сторону в ході боротьби, і готують наступний страйк (компанію протестів).
Власне нелегальні організації анархо-комуністів будуються як мережа організацій, об’єднаних спільними ідеями та перебуванням на спільній території. Вони не прив’язані до галузей виробництва, з тим, щоб уникнути появи у них вузько-професійної кастової свідомості профспілок (хоча можливі з метою успішної організації і об’єднання ідейних організацій за виробничим принципом, поряд із територіальним). Сувора автономія таких організацій, їх відмова від публічності, мають стати основою їх виживання.
***
Словом, профспілки для тих, хто хоче поліпшити капіталістичну систему, пом’якшити її тиск на працівників. А подвійна організація (ідейні групи + ради) - для тих, хто хоче ліквідувати капіталізм і замінити його безкласовим і бездержавним суспільством загального самоврядування.
Джерело: Чем отличаются рабочие советы от профсоюзов?