Погляди ранніх українських соціалістів на суспільство
Запись опубликована КОМУНА.ORG.UA. Вы можете оставить комментарии здесь или здесь.
(За уривками зі статті С. Возняка “Ідея “громадівського соціалізму” в українській соціально-філософській думці ХІХ ст.”)
Громадівство - політична ідеологія заперечення держави й заміни її самоврядними колективами (громадами) людей на засадах самовиявлення, рівності, колективної власності й федеративного союзу громад. Її формування відбулося під впливом теоретиків анархізму П.Прудона й М.Бакуніна. Проте в Україні громадівство мало ще й власний ґрунт, яким є ментальні особливості українського народу, його національний характер. М.Костомаров, один із діячів Кирило-Мефодіївського товариства, який здійснив одну з найфундаментальніших спроб дати “модель” українського народного характеру, відзначив в українців такі ментальні риси, як “особиста воля”, “добровільне товариство людей”,“громада” [1, с.320-321].
Виразники громадівства М.Драгоманов, І.Франко, М.Павлик та інші зазнали помітного впливу соціалістичної ідеології, в якій, як відзначає один із дослідників українського національно-визвольного руху І.Витанович, “надіялися найти здійснення своїх ідеалів - демократії, свободи, соціальної рівності, однозгідної розв’язки соціального і національного питання” [3, с.11]. Їхня орієнтація на соціалістичну ідею в цілому відповідала загальним принципам громадівства. Громадівство ґрунтувалося на визнанні верховенства людини та її свободи, рівності, добровільної спілки людей, спільної праці й спільної власності. “… Від того основного принципу громадської власності, - підкреслював І.Франко, - робітники й зовуть себе громадівцями (соціалістами)” [4, с.137]. Щодо соціалістичної ідеї, то вона, за І.Франком, “прагне до загальної свободи всіх людей, до їх рівності… до найтіснішого збратання (федерації) людей з людьми і народів з народами як вільних з вільними і рівних з рівними” [5, с.50]. Такий збіг базових цінностей громадівства і соціалістичної ідеї до певної міри не міг не позначитись на прихильному ставленні окремих українських діячів до соціалізму. На нашу думку, М.Драгоманов, С.Подолинський, І.Франко, М.Павлик та інші на рубежі 70-80-х років ХІХ ст. намагалися перенести соціалістичну ідею на український ґрунт, сполучивши її з ідеєю громадівства, наслідком чого з’явилася ідея “громадівського соціалізму” як альтернатива марксистського “державного соціалізму”.
Пальма першості в обґрунтуванні ідеї “громадівського соціалізму” належить М.Драгоманову. Знаходячись під впливом прудонізму, він у державному централізмі вбачав зло,причину насильства над особистістю… Заперечуючи будь-яку державу як знаряддя насильства, а отже, несвободи, М.Драгоманов уважав, що справді вільними можуть бути маленькі об’єднання… - громади,товариства. Громада як самостійна соціальна одиниця найкраще може знати потреби й здібності кожного свого члена. Суспільство становитиме добровільну асоціацію(федерацію) вільних самоврядних громад. “Громадівський соціалізм”, таким чином,“випливає, з одного боку, з визнання індивіда (атома всіх соціумів, вихідної “цеглини” будь-якого суспільства) фундаментом соціального і міжнародного порядку. З іншого боку, цей фундамент становить об’єднання індивідів - громади - своєрідні соціальні молекули, що в сукупності своїй утворюють макротіло людства” [6, с.265].
Ідею “громадівського соціалізму” М.Драгоманова найповніше розвинув І.Франко. Він, як і М.Драгоманов, уявляв майбутнє суспільство, що існуватиме на засадах громадівства і федералізму. У праці “Мислі о еволюції в історії людськості” (1881) він викладає “головні основи наукової теорії громадівства”. Головним принципом цієї “теорії” є“спільність уживання капіталу”, тобто спільність праці й того, що нею витворено. Однак не треба думати, зауважує він, що на спільній праці “громадівство вже й кінчається. …Принцип спільності, а властиво економічної рівності, мусить проникнути собою всі родинні, громадські, державні і просвітні відносини” [4, с.137]. Родина буде основана не на інтересі, а на особистій любові й прихильності, виховання дітей в основному візьме на себе громада.
В уявленні І.Франка громада становитиме запоруку вільного розвитку особистості, її духовного прогресу, розвитку всіх здібностей і нахилів. “Життя громадське, основане на економічній рівності всіх громадян, чоловіків і жінок, на тісній дружності і спільності праці, розвинеться далеко краще, ніж може розвиватися тепер. Громада буде старатися
розвивати свого члена після його вроджених здібностей, і в міру його розвитку і сил використати його для добра громадського, зглядно для його ж власного добра”. Громада забезпечить кожному “неограничену свободу слова, способу життя, сусідування і переходу з громади до громади”. Однак свобода - не сваволя. “Загал”, тобто громадська влада, - виборні, “пильнувати буде тільки тих условин, котрі конечні для вдержання людського життя і розвитку, т. є. праці і справедливості”. Він також “обійме… заряд громадської праці і розсуджування можливих спорів між громадянами, а також в разі потреби оборону перед постороннім ворогом” [4, с.137]. Тут же І. Франко спростовує закиди громадівцям їхніми противниками про те, що майбутній лад робить людину “бездушним знаряддям, невольником громади”. Вони забувають, що “громада - ті ж одиниці, котрі потребують згоди не в своїх одиничних, а в спільних, громадських ділах”. Крім цього, люди сходяться в громаду працювати, “маючи свободу робити або й не робити. … Хто не працює враз з громадою, той не член громади” [4, с.138].
Взаємовідносини в громаді між її членами і громад з громадами ґрунтуються на принципах вільної спілки - федерації, а остання - на самоуправлінні. “Кожда громада в краю, так як кожда особа в громаді, є свобідною одиницею, порядкується у себе дома зовсім по-своєму і ніхто не має права накидати їй згори які-небудь правила. Тому-то кожда громада має право входити в зв’язки і дружбу з другими громадами, з котрими, як і коли хоче, може лучитися чи то для більших спільних праць, чи для обміни витворів, чи для цілей просвітніх і т. д. Се й є правдиве братерство (федерація), і тільки воно може запевнити лад і добру злагоду між громадами”. Розвиваючи цю думку, І.Франко пише: “Як поєдинці громади, так і більші зв’язки громад мають неограничену свободу робити і порядкуватись у себе по-своєму. Ніхто і ніяк не може ставити їм границь ані ніяких уставів, ніхто не може силувати яку-небудь громаду належати до того, а не до сього зв’язку” [4, с.138].
Читати далі.