Mar 05, 2009 18:55
Де я не буду, що робить не стану,
Куди на цьому світі не заб’юсь,
Одній людині, одному Титану
Завжди і скрізь від серця поклонюсь.
Куди б мене дороги не манили,
І хто б мене звернути не хотів,
У мене хватить розуму і сили
Іти по тій, що Ленін заповів!
Якби мені ще дізнатись, в якому році Василь Симоненко написав цей вірш? Я не беруся його судити, ні в якому разі, як і Тичину, Рильського... Розстріляне відродження (30-х) взагалі окрема тема... Одні ревні соціалісти, другі просто нейтральні лірики... Але цей вірш - дуже натхненний... Від душі. Моя прабабця вже в шістдесяті такою антісовєтчіцей була... А вона ж була в принципі не митець і без особливої освіти.... Тю...
роздуми,
ідейність