(no subject)
Коли ми присоромлені, ми не можемо розповісти своєї історії, і історія є основою ідентичності. Виковуйте сенс, конструюйте ідентичність, формуйте сенс і будуйте ідентичність. Це стало моєю мантрою. Виковкою сенсу йдеться про зміну себе. Будівництвом ідентичності ми змінюємо світ. Всі ми, хто має стигматизовану ідентичність, стикаємося з цими питаннями щодня: наскільки поступитися суспільству обмеженням себе, і наскільки зламати обмеження того що складає дійсне життя? Кування сенсу й будівництво особистості не робить помилкового правильним. Перетворює тільки погане на дорогоцінне.
У січні цього року я прибув у М'янмі щоб взяти інтерв'ю політв'язнів, і я був здивований, знайшовши їх менш озлобленими ніж я очікував. Більшість з них свідомо здійснили правопорушення що привели їх у в'язницю , і вони увійшли туди з високо піднятою головою, і вони вийшли звідти продовжуючи тримати високо чоло, багато років по тому. Докторка Ма Тіда, провідна правозахисниця, яка мало не померла у в'язниці і провела багато років в одиночному ув'язненні, сказала мені, що була вдячна своїм поневільникам за час що вона мала на роздуми, за мудрість яку вона придбала, за шанс відточити свої навички медитації.
Вона прагнула сенсу і перетворила важкі випробування у вирішальну ідентичність. Але якщо люди яких я зустрів були менш засмучені ніж я очікував своїм ув’язненням, вони були також менш ентузіазмовані ніж я очікував, процесом реформ що відбуваються в їхній країні. Ма Тіда сказала: «Ми, бірманці, відрізняємося нашою величезною благістю під тиском, але у нас також виникають поважчення під гламуром», сказала вона, «й те, що відбулися ці зрушення і зміни не стирає тривалих проблем в нашому суспільстві які ми навчилися бачити так добре поки були у в'язниці».
У 1988 році я поїхав до Москви , щоб взяти інтерв'ю у художників радянського андерграунду, і я очікував, що їхні роботи будуть дисидентськими й політичними. Але радикалізм у їхніх роботах фактично полягав у відновленні людяності в суспільстві яке знищувало людськість само по собі.
***
When we're ashamed, we can't tell our stories, and stories are the foundation of identity. Forge meaning, build identity, forge meaning and build identity. That became my mantra. Forging meaning is about changing yourself. Building identity is about changing the world. All of us with stigmatized identities face this question daily: how much to accommodate society by constraining ourselves, and how much to break the limits of what constitutes a valid life? Forging meaning and building identity does not make what was wrong right. It only makes what was wrong precious.
In January of this year, I went to Myanmar to interview political prisoners, and I was surprised to find them less bitter than I'd anticipated. Most of them had knowingly committed the offenses that landed them in prison, and they had walked in with their heads held high, and they walked out with their heads still held high, many years later. Dr. Ma Thida, a leading human rights activist who had nearly died in prison and had spent many years in solitary confinement, told me she was grateful to her jailers for the time she had had to think, for the wisdom she had gained, for the chance to hone her meditation skills. She had sought meaning and made her travail into a crucial identity. But if the people I met were less bitter than I'd anticipated about being in prison, they were also less thrilled than I'd expected about the reform process going on in their country. Ma Thida said, "We Burmese are noted for our tremendous grace under pressure, but we also have grievance under glamour," she said, "and the fact that there have been these shifts and changes doesn't erase the continuing problems in our society that we learned to see so well while we were in prison."
In 1988, I went to Moscow to interview artists of the Soviet underground, and I expected their work to be dissident and political. But the radicalism in their work actually lay in reinserting humanity into a society that was annihilating humanity itself.
Andrew Solomon: How the worst moments in our lives make us who we are
У січні цього року я прибув у М'янмі щоб взяти інтерв'ю політв'язнів, і я був здивований, знайшовши їх менш озлобленими ніж я очікував. Більшість з них свідомо здійснили правопорушення що привели їх у в'язницю , і вони увійшли туди з високо піднятою головою, і вони вийшли звідти продовжуючи тримати високо чоло, багато років по тому. Докторка Ма Тіда, провідна правозахисниця, яка мало не померла у в'язниці і провела багато років в одиночному ув'язненні, сказала мені, що була вдячна своїм поневільникам за час що вона мала на роздуми, за мудрість яку вона придбала, за шанс відточити свої навички медитації.
Вона прагнула сенсу і перетворила важкі випробування у вирішальну ідентичність. Але якщо люди яких я зустрів були менш засмучені ніж я очікував своїм ув’язненням, вони були також менш ентузіазмовані ніж я очікував, процесом реформ що відбуваються в їхній країні. Ма Тіда сказала: «Ми, бірманці, відрізняємося нашою величезною благістю під тиском, але у нас також виникають поважчення під гламуром», сказала вона, «й те, що відбулися ці зрушення і зміни не стирає тривалих проблем в нашому суспільстві які ми навчилися бачити так добре поки були у в'язниці».
У 1988 році я поїхав до Москви , щоб взяти інтерв'ю у художників радянського андерграунду, і я очікував, що їхні роботи будуть дисидентськими й політичними. Але радикалізм у їхніх роботах фактично полягав у відновленні людяності в суспільстві яке знищувало людськість само по собі.
***
When we're ashamed, we can't tell our stories, and stories are the foundation of identity. Forge meaning, build identity, forge meaning and build identity. That became my mantra. Forging meaning is about changing yourself. Building identity is about changing the world. All of us with stigmatized identities face this question daily: how much to accommodate society by constraining ourselves, and how much to break the limits of what constitutes a valid life? Forging meaning and building identity does not make what was wrong right. It only makes what was wrong precious.
In January of this year, I went to Myanmar to interview political prisoners, and I was surprised to find them less bitter than I'd anticipated. Most of them had knowingly committed the offenses that landed them in prison, and they had walked in with their heads held high, and they walked out with their heads still held high, many years later. Dr. Ma Thida, a leading human rights activist who had nearly died in prison and had spent many years in solitary confinement, told me she was grateful to her jailers for the time she had had to think, for the wisdom she had gained, for the chance to hone her meditation skills. She had sought meaning and made her travail into a crucial identity. But if the people I met were less bitter than I'd anticipated about being in prison, they were also less thrilled than I'd expected about the reform process going on in their country. Ma Thida said, "We Burmese are noted for our tremendous grace under pressure, but we also have grievance under glamour," she said, "and the fact that there have been these shifts and changes doesn't erase the continuing problems in our society that we learned to see so well while we were in prison."
In 1988, I went to Moscow to interview artists of the Soviet underground, and I expected their work to be dissident and political. But the radicalism in their work actually lay in reinserting humanity into a society that was annihilating humanity itself.
Andrew Solomon: How the worst moments in our lives make us who we are