Розсмикані думки про - 5
Розмірковуючи у вільний від роботи час про поточну війну, не можу не прийти до висновку, що дії ворожої держави ще раз підкреслюють невірність відомої тези, що «війна це продовження політики іншими засобами». Яким би геніальним філософом війни ни був Клавзевіц, у цьому питанні він помилявся. Війна не є продовженням політики ніколи. Війна є антитезою політики. Політика завжди раціональна, війна завжди ірраціональна. Тобто вона має свою власну логіку, логіку війни - але ця логіка завжди перекреслює логіку до-воєнної політики. Більш того, вона практично завжди її руйнує вщент.
Так було й під час війни, століття початку якої відзначалося в цьому році, так є й під час війни, яку в Україні вже називають, і будуть називати, Вітчизняною.
Я згоден, що політика ворожої країни була направлена на підпорядкування України собі, якомога більш повністю. Але справа в тому, що саме розв’язування цієї війни й зробило досягнення цієї мети якщо не абсолютно неможливим, то точно неможливим без докладення набагато більших зусиль, ніж ворог готовий відносно безболісно докласти. Це вже навіть не говорячи про економічні санкції, які потрошку-помаленьку починають мати ефект
До початку війни ворог міг розраховувати на підтримку (більш чи менш гарантовану) приблизно половини електората. Це практично забезпечувало якщо не повний контроль (так, у певних рамках пристойності) то могутній вплив на внутрішню політику нашої країни. Нічого простіше ніж продовжувати розігрувати цю карту і придумати не можна - але раптом ворог вирішив, що він не шукає легких шляхів. Йому була потрібна маленька переможна війна. Для чого? Та для того ж, для чого її шукав духовний попередник нинішньогог фірера - щоб через перемогу у війні змити ганьбу попередньої поразки (а у ворога щиро вважають, що розпад совіцької імперії був саме їхньою поразкою у неоголошеній війні з ненависними «піндосами»)
Саме тому політика відійшла на заднє тло, і в хід пішов «останній аргумент» - спочатку мовчки, а далі все голосніше. Ворогу хотілося воювати. Із тими, кого вони вважали своїм ворогом - із Америкою. При тому ворог розумів, що з самою Америкою воювати він (і залишитися живим) не зможе. Нас було обрано як «американських маріонеток», і нас було вирішено перемогти. Незважаючи на те, що такий хід без жодного сумніву мав похоронити - і похоронив - дотихчасову політику ворожої держави щодо нас. Але війна починається не мозком - недарма постійно у дискусіях в мережі згадуються «боллз». Отож бо.
Так було й під час війни, століття початку якої відзначалося в цьому році, так є й під час війни, яку в Україні вже називають, і будуть називати, Вітчизняною.
Я згоден, що політика ворожої країни була направлена на підпорядкування України собі, якомога більш повністю. Але справа в тому, що саме розв’язування цієї війни й зробило досягнення цієї мети якщо не абсолютно неможливим, то точно неможливим без докладення набагато більших зусиль, ніж ворог готовий відносно безболісно докласти. Це вже навіть не говорячи про економічні санкції, які потрошку-помаленьку починають мати ефект
До початку війни ворог міг розраховувати на підтримку (більш чи менш гарантовану) приблизно половини електората. Це практично забезпечувало якщо не повний контроль (так, у певних рамках пристойності) то могутній вплив на внутрішню політику нашої країни. Нічого простіше ніж продовжувати розігрувати цю карту і придумати не можна - але раптом ворог вирішив, що він не шукає легких шляхів. Йому була потрібна маленька переможна війна. Для чого? Та для того ж, для чого її шукав духовний попередник нинішньогог фірера - щоб через перемогу у війні змити ганьбу попередньої поразки (а у ворога щиро вважають, що розпад совіцької імперії був саме їхньою поразкою у неоголошеній війні з ненависними «піндосами»)
Саме тому політика відійшла на заднє тло, і в хід пішов «останній аргумент» - спочатку мовчки, а далі все голосніше. Ворогу хотілося воювати. Із тими, кого вони вважали своїм ворогом - із Америкою. При тому ворог розумів, що з самою Америкою воювати він (і залишитися живим) не зможе. Нас було обрано як «американських маріонеток», і нас було вирішено перемогти. Незважаючи на те, що такий хід без жодного сумніву мав похоронити - і похоронив - дотихчасову політику ворожої держави щодо нас. Але війна починається не мозком - недарма постійно у дискусіях в мережі згадуються «боллз». Отож бо.