Замок Карісбрук (острів Вайт)
Я вже згадав про одну несподівану знахідку, зроблену під час нашої недавньої поїздки на острів Вайт. Продовжу фоторозповіддю про замок Карісбрук, що знаходиться практично точнісінько в середині острова, на околиці містечка Ньюпорт. Як раз як ми там були, в замку були влаштовані всякі "лицарські" розваги для малечі - і малеча розважалася на повну силу
Знову ж таки, цікаво подивитися, як старі фортеці пристосовували до потреб більш сучасного етапу війни - кам'яна фортеця явно носить риси походження з ранньонорманського motte and bailey castle (більш старого ніж замки із донжоном типа Рочестерського чи Дуврського - як хто був в Арунделі чи в Воріку, то там замки якраз також починалися з motte and bailey), але вона добудовувалася аж но кінця 15 століття. У 1377 під час Столітньої війни замку вдалося витримати французьку облогу.
У замку було два колодязі - один у донжоні, другий у нижньому замку, і ось у цьому другому з 50-метрової глибини воду тягали за допомогою ступального колеса, де спершу ходили люди, а пізніше ослики
А в кінці 16 століття, під час війни з Іспанією, замок був оточений модерною на той час системою бастіонів (до речі, лише читаючи статтю по замок на Вікі я зрозумів, що бастіонна фортеця не прямокутна, а п'ятикутна) - по якій мені й вдалося нарешті полазити, з третьої спроби (бо це я втретє відвідую цей замок). До речі, хвіртки у стінах, як у старій, так і у новішій (для вилазок під час облоги) нагадали про епізод нашої історії, який довгий час визивав певний когнітивний дисонанс, тобто про взяття Батурина, коли зрадник провів російських солдатів до фортеці через незачинену хвіртку - я довго не міг зрозуміти, як це так, що це за така хвіртка, що могла бути незачинена... Єслічо, хрестоносці увірвалися до Царгорода у 1204 році також через незачинену хвіртку у міській стіні
В замку було ув'язнено короля Карла Першого, в 1646-47 році, разом з кількома його молодшими дітьми (а принцеса Єлизавета померла тут в ув'язненні у 1650 році). Помешкання короля і принцеси збереглися, хай і не з оригінальними меблями. Каплиця замку також була практично відновлена з руїни в кінці 19 ст - стараннями принцеси Беатріс, молодшої доньки королеви Вікторії (вона вийшла заміж за князя Баттенберга, і це саме через неї Маунтбаттени доводяться ріднею королівського сімейства; князь загинув під час четвертої війни з Ашанті на Золотому Березі - це зараз Ґана - і де, як виявляється, відзначився засновник скаутського руху Баден-Павелл). Оскільки замок був офіційною резиденцією губернатора острова аж до 1940 року, то зберігся він краще за багатьох інших бачених мною.
У колишньому домі коменданта замка є невеликий музейчик, де мене зацікавила експозиція про участь острова у Великій Війні, а надто - про жеребця Воррієра (про нього згадки я зустрічав побіжно у зв'язку із книгою та фільмом "Бойовий кінь") та його хазяїна, генерала Сілі, що був пов'язаний із островом (бо віцегубернатор, хочеш не хочеш). І от вік живи вік учись, узнав про атаку канадської кавалерії в кінному строю на німецькі позиції навесні 1918 року, яка, як писав Сілі, можливо врятувала ситуацію британської армії під час "кайзершлахту" (як кому цікаво, посилання у статті Вікі про Сілі)
Єслічо, гармата на вході до музею це за Генрі Восьмого, 1545 рік.
Знову ж таки, цікаво подивитися, як старі фортеці пристосовували до потреб більш сучасного етапу війни - кам'яна фортеця явно носить риси походження з ранньонорманського motte and bailey castle (більш старого ніж замки із донжоном типа Рочестерського чи Дуврського - як хто був в Арунделі чи в Воріку, то там замки якраз також починалися з motte and bailey), але вона добудовувалася аж но кінця 15 століття. У 1377 під час Столітньої війни замку вдалося витримати французьку облогу.
У замку було два колодязі - один у донжоні, другий у нижньому замку, і ось у цьому другому з 50-метрової глибини воду тягали за допомогою ступального колеса, де спершу ходили люди, а пізніше ослики
А в кінці 16 століття, під час війни з Іспанією, замок був оточений модерною на той час системою бастіонів (до речі, лише читаючи статтю по замок на Вікі я зрозумів, що бастіонна фортеця не прямокутна, а п'ятикутна) - по якій мені й вдалося нарешті полазити, з третьої спроби (бо це я втретє відвідую цей замок). До речі, хвіртки у стінах, як у старій, так і у новішій (для вилазок під час облоги) нагадали про епізод нашої історії, який довгий час визивав певний когнітивний дисонанс, тобто про взяття Батурина, коли зрадник провів російських солдатів до фортеці через незачинену хвіртку - я довго не міг зрозуміти, як це так, що це за така хвіртка, що могла бути незачинена... Єслічо, хрестоносці увірвалися до Царгорода у 1204 році також через незачинену хвіртку у міській стіні
В замку було ув'язнено короля Карла Першого, в 1646-47 році, разом з кількома його молодшими дітьми (а принцеса Єлизавета померла тут в ув'язненні у 1650 році). Помешкання короля і принцеси збереглися, хай і не з оригінальними меблями. Каплиця замку також була практично відновлена з руїни в кінці 19 ст - стараннями принцеси Беатріс, молодшої доньки королеви Вікторії (вона вийшла заміж за князя Баттенберга, і це саме через неї Маунтбаттени доводяться ріднею королівського сімейства; князь загинув під час четвертої війни з Ашанті на Золотому Березі - це зараз Ґана - і де, як виявляється, відзначився засновник скаутського руху Баден-Павелл). Оскільки замок був офіційною резиденцією губернатора острова аж до 1940 року, то зберігся він краще за багатьох інших бачених мною.
У колишньому домі коменданта замка є невеликий музейчик, де мене зацікавила експозиція про участь острова у Великій Війні, а надто - про жеребця Воррієра (про нього згадки я зустрічав побіжно у зв'язку із книгою та фільмом "Бойовий кінь") та його хазяїна, генерала Сілі, що був пов'язаний із островом (бо віцегубернатор, хочеш не хочеш). І от вік живи вік учись, узнав про атаку канадської кавалерії в кінному строю на німецькі позиції навесні 1918 року, яка, як писав Сілі, можливо врятувала ситуацію британської армії під час "кайзершлахту" (як кому цікаво, посилання у статті Вікі про Сілі)
Єслічо, гармата на вході до музею це за Генрі Восьмого, 1545 рік.