Навіяне погодою
Життя зависло між весною і золотою осінню. Воно, ніби еквілібрист, маневрує похитуючись на ледь помітному волоску бабиного літа. І так не хочеться, щоб цей волосок обривався... Нехай би перетворився спочатку на сніжинку, а потім на цвіт вишні, а ще потім на кульбабку... І так довго-довго. Але нам не дано наперед знати задуми Великого Режисера. Тож наразі залишається міцно триматися за свою золоту волосинку і маленькі радощі життя перетворювати на великі і незабутні...