Світ пари. Глава 11
уривок
...
Трамвай, подзенькуючи на рейкових стиках, плавно котився Києвом. Молодий чоловік, оглянув напівпорожній салон та неквапом закомпостував квиток, після чого поклав його в нагрудну кишеню чорної нейлонової сорочки. Звичайно ніхто його не перевірятиме, але так краще. За вікном повільно рухались парки та ліхтарі, мости та будинки. «Жаль, що не купив газету, - подумав чоловік, - їхати ще й їхати. Нічого, на пересадці куплю». Через кільканадцять хвилин він вийшов і повернув до входу в метро, а газету вирішив купити уже там, всередині. Тепер доїхати до Радянської Площі…
Тут чоловік прокинувся, за вікном уже сірів світанок. Кілька хвилин він нерозуміюче дивився на розкішне ліжко та симпатичну кудряву логівку на подушці, спробував намацати вимикач, що, як підказувала пам’ять, мав би бути десь обабіч ліжка і лише трохи прийшовши до тями смикнув за мотузок. Зажевріла лампочка, кудрява голівка повернулась на інший бік і щось невиразно пробурмотіла. Чоловік вимкнув світло і тихо, щоб не розбудити дівчину, вийшов з кімнати, дістав цигарки і припалив, затягнувся ароматним димом. Скривився. Дим також виявився «не тим». Зітхнувши чоловік погасив цигарку та труснув головою, проганяючи рештки сну. Це сон, це тільки сон і, як би не хотілось, він не зможе вийти на вулицю, прогулятись бульваром Шевченка чи посидіти біля фонтанів Радянської Площі. У цьому Києві немає ні такої площі, ні таких трамваїв, бульвар Шевченка знаходиться геть в іншому місці. І ще тут ніколи не було метро.
...
Трамвай, подзенькуючи на рейкових стиках, плавно котився Києвом. Молодий чоловік, оглянув напівпорожній салон та неквапом закомпостував квиток, після чого поклав його в нагрудну кишеню чорної нейлонової сорочки. Звичайно ніхто його не перевірятиме, але так краще. За вікном повільно рухались парки та ліхтарі, мости та будинки. «Жаль, що не купив газету, - подумав чоловік, - їхати ще й їхати. Нічого, на пересадці куплю». Через кільканадцять хвилин він вийшов і повернув до входу в метро, а газету вирішив купити уже там, всередині. Тепер доїхати до Радянської Площі…
Тут чоловік прокинувся, за вікном уже сірів світанок. Кілька хвилин він нерозуміюче дивився на розкішне ліжко та симпатичну кудряву логівку на подушці, спробував намацати вимикач, що, як підказувала пам’ять, мав би бути десь обабіч ліжка і лише трохи прийшовши до тями смикнув за мотузок. Зажевріла лампочка, кудрява голівка повернулась на інший бік і щось невиразно пробурмотіла. Чоловік вимкнув світло і тихо, щоб не розбудити дівчину, вийшов з кімнати, дістав цигарки і припалив, затягнувся ароматним димом. Скривився. Дим також виявився «не тим». Зітхнувши чоловік погасив цигарку та труснув головою, проганяючи рештки сну. Це сон, це тільки сон і, як би не хотілось, він не зможе вийти на вулицю, прогулятись бульваром Шевченка чи посидіти біля фонтанів Радянської Площі. У цьому Києві немає ні такої площі, ні таких трамваїв, бульвар Шевченка знаходиться геть в іншому місці. І ще тут ніколи не було метро.