Світ пари. Глава 4
новий уривок.
----
Похапцем, мало не проґавивши свою зупинку хлопець кинувся до виходу з вагончика, але тільки-но ступивши за двері він зіткнувся із цілою пірамідою коробок з-за яких ледь виглядав елегантний капелюшок на білявій голівці. Із голосним зойканням піраміда спробувала розсипатись і її довелось ловити та розкладати на перон і тільки капелюшок вислизнув і неквапом полетів вниз. Ковзнувши поглядом по обличчю незнайомки Юрій прудко кинувся вниз по сходах, безнадійно намагаючись підхопити капелюшок з дороги раніше, ніж його переїде якесь авто. Звісно, це йому не вдалося. Піднімався він на ліфті, який наче повз набагато повільніше, ніж звичайно повільніше. Тим часом Юрко придумував як же йому вибачитись перед незнайомкою якщо, звісно, та ще не втекла і що ж вона йому скаже, коли побачить у що перетворився її розкішний головний убір.
- Що, передумали втікати, - пролунали зовсім не лагідні слова, тільки-но ліфтер відчинив дверцята. Незнайомка: симпатична молода дівчина у вишуканому вбранні стояла, спершись на поручі і явно його чекала.
- Вибачте, панночко, я спробував зловити його…
- А, то ви не утікач, а мисливець! І як, вполювали? І що, до речі? - Єхидний тон не залишав сумніву щодо настрою дівчини.
- Капелюшок ваш, - парубок витягнув з-за спини те, що було капелюшком до того, як його переїхало декілька авто, - щоправда він...
- О, лихо! Що ж ви з ним витворяли там, внизу?
- То не я, - геть ніяковіло почав виправдовуватись Юрко, - то паробус.
- Ага, паробус!
- Ну він його переїхав. А потім авто. І ще одне. А може б ви пообідали зі мною? - продовжив він без паузи.
- Я? З вами? Після цього всього? - інтонація дівчина раптово змінилась, - ну добре. Тільки давайте кудись дінемо ці мої коробки та спершу познайомимось. Юлія, - дівчина, усміхнувшись протягнула руку.
----
Похапцем, мало не проґавивши свою зупинку хлопець кинувся до виходу з вагончика, але тільки-но ступивши за двері він зіткнувся із цілою пірамідою коробок з-за яких ледь виглядав елегантний капелюшок на білявій голівці. Із голосним зойканням піраміда спробувала розсипатись і її довелось ловити та розкладати на перон і тільки капелюшок вислизнув і неквапом полетів вниз. Ковзнувши поглядом по обличчю незнайомки Юрій прудко кинувся вниз по сходах, безнадійно намагаючись підхопити капелюшок з дороги раніше, ніж його переїде якесь авто. Звісно, це йому не вдалося. Піднімався він на ліфті, який наче повз набагато повільніше, ніж звичайно повільніше. Тим часом Юрко придумував як же йому вибачитись перед незнайомкою якщо, звісно, та ще не втекла і що ж вона йому скаже, коли побачить у що перетворився її розкішний головний убір.
- Що, передумали втікати, - пролунали зовсім не лагідні слова, тільки-но ліфтер відчинив дверцята. Незнайомка: симпатична молода дівчина у вишуканому вбранні стояла, спершись на поручі і явно його чекала.
- Вибачте, панночко, я спробував зловити його…
- А, то ви не утікач, а мисливець! І як, вполювали? І що, до речі? - Єхидний тон не залишав сумніву щодо настрою дівчини.
- Капелюшок ваш, - парубок витягнув з-за спини те, що було капелюшком до того, як його переїхало декілька авто, - щоправда він...
- О, лихо! Що ж ви з ним витворяли там, внизу?
- То не я, - геть ніяковіло почав виправдовуватись Юрко, - то паробус.
- Ага, паробус!
- Ну він його переїхав. А потім авто. І ще одне. А може б ви пообідали зі мною? - продовжив він без паузи.
- Я? З вами? Після цього всього? - інтонація дівчина раптово змінилась, - ну добре. Тільки давайте кудись дінемо ці мої коробки та спершу познайомимось. Юлія, - дівчина, усміхнувшись протягнула руку.