Марокко. День 1 і 2
Вийшовши з аеропорту в Агадірі, відмовившись від таксі і закривши шиї шарфом, ми пішли через газони і стоянку до траси, де нам обіцяли автобуси. В результаті нас підібрав Мухамед (ха!) і повіз в сусіднє село, до наступного таксі. Його так заговорила Періс французькою і кількома вдалими фразами по-арабськи, що він відмовився брати плату за проїзд, довіз нас до коронного місця на базарі поїсти свіжозапечених ковбасок і печінки сі спеціями і показав де на величезному полі голубих мерседесів шукати групове таксі до нашого села призначення.
Нас запхали до якоїсь жінки на заднє сидіння старого мерседеса, потім ще 3 чоловіка вшпротились в автівку, водій зібрав за проїзд, якийсь чоловік запхав свою голову в через вікно водія і махав руками в нашу сторону, промовляючи щось схоже на проклін, і нарешті ми рушили. Четверо людей на задньому сидінні, троє спереді, запах солярки, пилюки на рівних але вузьких мароканських дорогах і день незабаром переріс в вечір, ми втратили лік часу і власний ментальний компас. Я тільки знаю що через кілька годин двоє чоловіків вийшли на темну дорогу, а ще через деякий час шофер зупинився і постукав до нас через заднє вікно - приїхали.
Будь де, особливо в порадах для самотніх подорожувальників жіночої статі, пишуть не ходити вночі темними вулицями. Але в нашому селі назв у вулиць немає, а отже ми прошли кілька сот метрів, відмахуючись від бажаючих запропонувати квартиру, поговорити чи порадити аж поки я зовсім не перелякалась (Періс хоч раніше провела в Марокко кілька місяців!) і не підбігла до перших білих людей які нам зустрілися від часу нашого прильоту 6 годин раніше. Вони трошки здивувалися коли ми відповіли на їх акцент німецькою, але показали нам в сторону нашого готелю. Фух, база! Цілий день я весь час дуже незручно себе почувала, зрівнювала себе з жінками замотаними з ніг до голови,іпрокручувала параноїдальні коментарі тих хто знав про плани на цю подорож і свої спогади Єгипту. З глибини теперішнього комфорту розумію що то була манія ісламофобії та навішаних стереотипів. Навпаки, УСІ кого ми зустріли сьогодні дуже чемно з нами поводились і пропонували тільки найкраще.
В готелі нам показали 3 номери на вибір, принесли на дах-терасу курячий тажін та напоїли м"ятним чаєм.
Поснідали на тій же терасі, читаючи мароканські жіночі журнали і свої книжки, покупались в гігантських хвилях на прекрасному пляжі між скелями, поступово збираючи всю увагу все більшої кількості молодих чоловіків, прогулялись скелистою стежкою в іншу частину села і пообідали в готелі, власник якого в результаті показав нам потенційну квартиру прямо над морем і завіз додому. Нарешті позбулися уваги і перестали очікувати:). Потім подзвонили в готель над морем, до якого весь день намагалийсь пройти і домовились за таку ж ціну зняти у них кімнату починаючи з завтра. Час писати дипломну?:)
Підсумок дня: Якщо в Марокко все виходить по плану, то тільки набагато пізніше і після довгих милостей, пропозицій допомоги, катання на машинах власників готелів і двохсот стаканчиків м"яткного чаю з величезними кількостями цукру:)
ааа, я дуже джелабу! чоловічу! отаку:
хоч працівник готелю з мене ржав і казав що треба жіночу:
Може знайду якусь таку, фешинову:
є
Нас запхали до якоїсь жінки на заднє сидіння старого мерседеса, потім ще 3 чоловіка вшпротились в автівку, водій зібрав за проїзд, якийсь чоловік запхав свою голову в через вікно водія і махав руками в нашу сторону, промовляючи щось схоже на проклін, і нарешті ми рушили. Четверо людей на задньому сидінні, троє спереді, запах солярки, пилюки на рівних але вузьких мароканських дорогах і день незабаром переріс в вечір, ми втратили лік часу і власний ментальний компас. Я тільки знаю що через кілька годин двоє чоловіків вийшли на темну дорогу, а ще через деякий час шофер зупинився і постукав до нас через заднє вікно - приїхали.
Будь де, особливо в порадах для самотніх подорожувальників жіночої статі, пишуть не ходити вночі темними вулицями. Але в нашому селі назв у вулиць немає, а отже ми прошли кілька сот метрів, відмахуючись від бажаючих запропонувати квартиру, поговорити чи порадити аж поки я зовсім не перелякалась (Періс хоч раніше провела в Марокко кілька місяців!) і не підбігла до перших білих людей які нам зустрілися від часу нашого прильоту 6 годин раніше. Вони трошки здивувалися коли ми відповіли на їх акцент німецькою, але показали нам в сторону нашого готелю. Фух, база! Цілий день я весь час дуже незручно себе почувала, зрівнювала себе з жінками замотаними з ніг до голови,іпрокручувала параноїдальні коментарі тих хто знав про плани на цю подорож і свої спогади Єгипту. З глибини теперішнього комфорту розумію що то була манія ісламофобії та навішаних стереотипів. Навпаки, УСІ кого ми зустріли сьогодні дуже чемно з нами поводились і пропонували тільки найкраще.
В готелі нам показали 3 номери на вибір, принесли на дах-терасу курячий тажін та напоїли м"ятним чаєм.
Поснідали на тій же терасі, читаючи мароканські жіночі журнали і свої книжки, покупались в гігантських хвилях на прекрасному пляжі між скелями, поступово збираючи всю увагу все більшої кількості молодих чоловіків, прогулялись скелистою стежкою в іншу частину села і пообідали в готелі, власник якого в результаті показав нам потенційну квартиру прямо над морем і завіз додому. Нарешті позбулися уваги і перестали очікувати:). Потім подзвонили в готель над морем, до якого весь день намагалийсь пройти і домовились за таку ж ціну зняти у них кімнату починаючи з завтра. Час писати дипломну?:)
Підсумок дня: Якщо в Марокко все виходить по плану, то тільки набагато пізніше і після довгих милостей, пропозицій допомоги, катання на машинах власників готелів і двохсот стаканчиків м"яткного чаю з величезними кількостями цукру:)
ааа, я дуже джелабу! чоловічу! отаку:
хоч працівник готелю з мене ржав і казав що треба жіночу:
Може знайду якусь таку, фешинову:
є