Як я стала жебрачкою
Провела позавчора експеримент. Перевдягнулась в жебрачку: просила гроші під церквою і по маршрутках, заходила в магазини, міряла ювелірні вироби. Думала, що мене гнатимуть, сваритимуть і т.д. Нічого подібного =) Словом, цікавий був досвід, якшо кому цікаво - читайте.
Вирішую дізнатись, як живеться жебракам в Тернополі, чи є люди, які їм допомагають, наскільки охоче дають гроші, готуюсь прожити трохи, як безхатько.Експеримент запланувала на вівторок.
О 8.15 починаю натягувати на себе лахміття, яке попередньо купила на «секонді». Деякі речі здаються мені знадто чистими, тому светра замащую болотом, спідницю збризкую водою, посипаю землею і борошном. Подерті сандалі затираю чорним косметичним олівцем. З брови знімаю сережку, з пальця - перстень. Руки і обличчя вимазую грязюкою.
- В тебе надто гарні зуби, як на бомжа, - каже хлопець.
Погоджуюсь, тому зуби теж замальовую чорним косметичним олівцем. Тримався він, до речі, весь день.
О 9.00 в брудному лахмітті, порваних босоніжках, чорній хустині виходжу з дому, бачу свого кота, який повернувся з прогулянки, але тварина мене не впізнає - ховається під машиною. Прохолодно. На зупинці вже чекають фотограф та відеооператор. Мене бачать люди, мабуть виглядаю дуже смішно. Йду швидко, кусаюсь за язик, щоби стримати сміх, але це не допомагає, тому час від часу я хіхікаю, втім, це лише спочатку. Від магазину „Карпати”, що на „Дружбі”, маю дістатись в Центр.
- Не просись в маршрутку безплатно, просто заходь і все, всі жебраки наглі, - радить фотограф.
Так і роблю, нагло завалюю на задні двері (Продовження, фото, відео)