все просто)
Усе починалося банально. Я виспалася, потинялася по хаті, двічі-тричі пила чай, прочитала одну дипломну сидячи по-турецьки, зачесалася на іншу сторону, приміряла помаду, стерла й сіла написати просто блог. Про таке:
Днями ми з К. купували морозиво. Я його не люблю і, логічно припустити, шо купувати не маю, хіба, аби дивитися, як воно тане під моїм стомлено-розслабленим поглядом) В пачках і відрах, пакетах і з чужих рук - не купую. А тут один із закладів запропонував вишукану розвагу, - великий морозильник і ложку, якою, можна самостійно крутити кульки. Ще й вгорі написали перший смак - кола й ваніль. Досвід річ важлива, можливості ігнорувати не можна (на те вони й можливості, шо МОЖна)) й так я відчула себе морозивницею, є таке слово й професія) Кульки загортаються мило й швидко, лишаючи гарний шорсткий слід на ванільних, чоколядних, фісташкових, полуничних поверхнях, важко спинитися. Потім, морозиво, разом із креманкою зважують, порція - 100 гр. І от уявіть собі, в К. - 130, у людей зазвичай шось таке, а в мене акурат - 100 гр. І тут моя нова теорія) про непотрібні таланти)
Мої: як виявилося, точно визначати вагу продукту; чути все) навіть зміну звуку в момент вмикання телевізора й те, шо він ввімкнений в беззвучний режим у третій від мене кімнаті (зважайте, студенти); безкінечну кількість часу тримати ложку на кінчику носа; заснути на 5 хвилин в будь-якому місці й в будь-який час доби; багато ходити; зацікавлювати собою собак; придумувати; їхати задом наперед, мене не закачує, ніколи й ніщо, окрім нецікавих розмов.
Далі треба було йти з штампами й паперами, бігати по мосту, бо сезон мостів уже відкритий) І тепер, як каже одна моя подруга, не про квіточки й пташечки) І я напишу про таке)
Не буває складного дощу, дощ простий, прямий, рівний. Бо він - природа. Життя просте. Усі надбудови, умовності, страхи, сумніви - коту під хвіст) І то, шкода, тваринку)
Я сьогодні усіх люблю, усім - амністія)))
Днями ми з К. купували морозиво. Я його не люблю і, логічно припустити, шо купувати не маю, хіба, аби дивитися, як воно тане під моїм стомлено-розслабленим поглядом) В пачках і відрах, пакетах і з чужих рук - не купую. А тут один із закладів запропонував вишукану розвагу, - великий морозильник і ложку, якою, можна самостійно крутити кульки. Ще й вгорі написали перший смак - кола й ваніль. Досвід річ важлива, можливості ігнорувати не можна (на те вони й можливості, шо МОЖна)) й так я відчула себе морозивницею, є таке слово й професія) Кульки загортаються мило й швидко, лишаючи гарний шорсткий слід на ванільних, чоколядних, фісташкових, полуничних поверхнях, важко спинитися. Потім, морозиво, разом із креманкою зважують, порція - 100 гр. І от уявіть собі, в К. - 130, у людей зазвичай шось таке, а в мене акурат - 100 гр. І тут моя нова теорія) про непотрібні таланти)
Мої: як виявилося, точно визначати вагу продукту; чути все) навіть зміну звуку в момент вмикання телевізора й те, шо він ввімкнений в беззвучний режим у третій від мене кімнаті (зважайте, студенти); безкінечну кількість часу тримати ложку на кінчику носа; заснути на 5 хвилин в будь-якому місці й в будь-який час доби; багато ходити; зацікавлювати собою собак; придумувати; їхати задом наперед, мене не закачує, ніколи й ніщо, окрім нецікавих розмов.
Далі треба було йти з штампами й паперами, бігати по мосту, бо сезон мостів уже відкритий) І тепер, як каже одна моя подруга, не про квіточки й пташечки) І я напишу про таке)
Не буває складного дощу, дощ простий, прямий, рівний. Бо він - природа. Життя просте. Усі надбудови, умовності, страхи, сумніви - коту під хвіст) І то, шкода, тваринку)
Я сьогодні усіх люблю, усім - амністія)))