Шумів суворо Шумський ліс
Під час блогтуру Тернопіллям ми відвідали музей просто неба «Табір ВО УПА «Волинь-Південь»
21-25 квітня 1944-го року в урочищі Гурби серед Кременецьких гір розпочалася справжня битва - УПА проти бригади регулярних військ Червоної армії, перекинутих із Кавказу, і загонів НКВС - масштабна бойова операція із застосуванням авіації, артилерії і бронетехніки. Військова операція охопила частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. Українських повстанців було близько 5000. Із них - біля 1 500 мобілізованих в УПА селян, а 3 500 - вояків регулярних бойових відділів УПА. Сили військ НКВС та армійських підрозділів були значно чисельніші - 35 000 солдатів. Сюди належали чотири бригади, полк кінноти, 15 танків, були використані авіація, бронепоїзд. Енкаведисти мали семиразову перевагу. Гурбенська битва була найбільшою в історії УПА. Закінчилась вона тактичною перемогою радянських військ та виходом з оточення українських повстанців. Після бою переможці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена. А хто їх рахував?
Дехто вважає, що головною причиною, яка призвела до бойових дій під Гурбами, став замах вояків УПА на командувача 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна. У відповідь на смерть Ватутіна НКВС почало широкомасштабні каральні операції проти УПА. Одним із завдань було знищення великого угруповання повстанців в районі гурбівських лісів.
Не просто угрупування. Тут діяла Республіка УПА або Антонівська республіка.
Шлях до Антонівців, які за радянської влади стерли з лиця землі, лежить через Стіжок. Над цим поселенням навесні 1943 року нацисти вчинили свій чорний суд. Живцем спалили 53-х його жителів. У відповідь на ту звірячу акцію німців упівці влаштували засідку карателям і поблизу недалекого села Лішні розгромили нацистський загін. У бою один з вояків на псевдо «Жук» навіть знищив ворожий танк.
По всій Волині і Поліссі бандерівці встановили мережу адміністрації, що охоплювала майже всі сфери життя. Можна сказати заклали підпільну. Село Антонівці було повітовим містом української адміністрації. Тут працювали пекарні хліба, табір Крука влаштував у фільварку молочарню, молоко туди доставляли мешканці з навколишніх сіл, як контингент для партизанів. Водяний млин працював «на повну пару» для партизанів і цивільного населення. У фільварку містилася також станиця СБ (Служба безпеки). Ті будинки були й «готелем» для політичних і військових провідників, які приїздили з Полісся чи Галичини для полагодження поточних справ.
Селяни вірили в силу партизанів, але після бою в Стіжку жодна родина не ночувала у хаті. Села створили цивільні табори в лісі, звідки лише вдень приходили до праці додому і поралися коло худоби. Всі хатні речі позакопували у землю в скринях. Таким чином, крім повстанських військових таборів, у тому ж лісі були й цивільні.
По селах розпочали систематичне навчання в народних школах. Були свої інспектори й куратор. Жіноцтво заснувало Український червоний хрест. Господарські станиці отримали наказ повідкривати домашній промисел: гарбарні, миловарні, майстерні одягу і взуття, майстерні сідел, ладівниць тощо і навіть з виготовлення спирту для шпиталів. Антонівецький господарський центр готувався до жнив на полях.
Після закінчення війни війська НКВС на території Тернопільщини потроїли свою чисельність. У пошуках повстанців використовували собак, солдати ходили з довгими металевими щупами для виявлення криївок. Влада почала арешти молоді та відправку її на примусові роботи на Донбас. Валки арештантів по 100-150 осіб ішли на збірні тюремні пункти в Кременець та Львів. Восени 1946 р. село Антонівці повністю знищили. У 1952 р. село зникло з карти УРСР.
Зараз біля села Антонівці Шумського району на Тернопільщині відкрито експозицію музею просто неба «Штаб ОУН-УПА «Волинь-Південь». Тут, в урочищі «Дігтярня», в березні 1943 року було створено табір УПА «Волинь-Південь» зі штабом, командиром якого було призначено Івана Климишина - легендарного «Крука».
Влітку 1943 року, коли лісовий табір перетворився на центр Антоновецької повстанської республіки, у ньому діяли також лікарня, пекарня, миловарня, слюсарня, швейна майстерня і навіть невеличкий м’ясокомбінат. Виходила газета «Повстанець». Як і личило незалежній республіці.
Тепер тут заново відбудовано споруду штабу, де нині діє музей, вартівню, криївку, пекарню та стайню для коней.
На могилах загиблих вояків забіліли нові березові хрести.
Обабіч алеї Слави - у вигляді щитів кам’яні плити, на яких вибиті імена всіх патріотів, а їх 171, полеглих у лісах Шумщини.
Наші партнери - Шумська районна державна адміністрація (голова Головатюк Юрій Мартинович)
Правління освіти, молоді і спорту Шумської РДА (керівник Іван Панчук)
За відмінну організацію блог-туру
За активну допомогу
За підтримку
http://carabaas.dreamwidth.org/
21-25 квітня 1944-го року в урочищі Гурби серед Кременецьких гір розпочалася справжня битва - УПА проти бригади регулярних військ Червоної армії, перекинутих із Кавказу, і загонів НКВС - масштабна бойова операція із застосуванням авіації, артилерії і бронетехніки. Військова операція охопила частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. Українських повстанців було близько 5000. Із них - біля 1 500 мобілізованих в УПА селян, а 3 500 - вояків регулярних бойових відділів УПА. Сили військ НКВС та армійських підрозділів були значно чисельніші - 35 000 солдатів. Сюди належали чотири бригади, полк кінноти, 15 танків, були використані авіація, бронепоїзд. Енкаведисти мали семиразову перевагу. Гурбенська битва була найбільшою в історії УПА. Закінчилась вона тактичною перемогою радянських військ та виходом з оточення українських повстанців. Після бою переможці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена. А хто їх рахував?
Дехто вважає, що головною причиною, яка призвела до бойових дій під Гурбами, став замах вояків УПА на командувача 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна. У відповідь на смерть Ватутіна НКВС почало широкомасштабні каральні операції проти УПА. Одним із завдань було знищення великого угруповання повстанців в районі гурбівських лісів.
Не просто угрупування. Тут діяла Республіка УПА або Антонівська республіка.
Шлях до Антонівців, які за радянської влади стерли з лиця землі, лежить через Стіжок. Над цим поселенням навесні 1943 року нацисти вчинили свій чорний суд. Живцем спалили 53-х його жителів. У відповідь на ту звірячу акцію німців упівці влаштували засідку карателям і поблизу недалекого села Лішні розгромили нацистський загін. У бою один з вояків на псевдо «Жук» навіть знищив ворожий танк.
По всій Волині і Поліссі бандерівці встановили мережу адміністрації, що охоплювала майже всі сфери життя. Можна сказати заклали підпільну. Село Антонівці було повітовим містом української адміністрації. Тут працювали пекарні хліба, табір Крука влаштував у фільварку молочарню, молоко туди доставляли мешканці з навколишніх сіл, як контингент для партизанів. Водяний млин працював «на повну пару» для партизанів і цивільного населення. У фільварку містилася також станиця СБ (Служба безпеки). Ті будинки були й «готелем» для політичних і військових провідників, які приїздили з Полісся чи Галичини для полагодження поточних справ.
Селяни вірили в силу партизанів, але після бою в Стіжку жодна родина не ночувала у хаті. Села створили цивільні табори в лісі, звідки лише вдень приходили до праці додому і поралися коло худоби. Всі хатні речі позакопували у землю в скринях. Таким чином, крім повстанських військових таборів, у тому ж лісі були й цивільні.
По селах розпочали систематичне навчання в народних школах. Були свої інспектори й куратор. Жіноцтво заснувало Український червоний хрест. Господарські станиці отримали наказ повідкривати домашній промисел: гарбарні, миловарні, майстерні одягу і взуття, майстерні сідел, ладівниць тощо і навіть з виготовлення спирту для шпиталів. Антонівецький господарський центр готувався до жнив на полях.
Після закінчення війни війська НКВС на території Тернопільщини потроїли свою чисельність. У пошуках повстанців використовували собак, солдати ходили з довгими металевими щупами для виявлення криївок. Влада почала арешти молоді та відправку її на примусові роботи на Донбас. Валки арештантів по 100-150 осіб ішли на збірні тюремні пункти в Кременець та Львів. Восени 1946 р. село Антонівці повністю знищили. У 1952 р. село зникло з карти УРСР.
Зараз біля села Антонівці Шумського району на Тернопільщині відкрито експозицію музею просто неба «Штаб ОУН-УПА «Волинь-Південь». Тут, в урочищі «Дігтярня», в березні 1943 року було створено табір УПА «Волинь-Південь» зі штабом, командиром якого було призначено Івана Климишина - легендарного «Крука».
Влітку 1943 року, коли лісовий табір перетворився на центр Антоновецької повстанської республіки, у ньому діяли також лікарня, пекарня, миловарня, слюсарня, швейна майстерня і навіть невеличкий м’ясокомбінат. Виходила газета «Повстанець». Як і личило незалежній республіці.
Тепер тут заново відбудовано споруду штабу, де нині діє музей, вартівню, криївку, пекарню та стайню для коней.
На могилах загиблих вояків забіліли нові березові хрести.
Обабіч алеї Слави - у вигляді щитів кам’яні плити, на яких вибиті імена всіх патріотів, а їх 171, полеглих у лісах Шумщини.
Наші партнери - Шумська районна державна адміністрація (голова Головатюк Юрій Мартинович)
Правління освіти, молоді і спорту Шумської РДА (керівник Іван Панчук)
За відмінну організацію блог-туру
За активну допомогу
За підтримку
http://carabaas.dreamwidth.org/