Матеріали до історії села Забір'я. Побічні заробітки.
У 1868 році було покладено початок організаційному веденню лісного господарства. З того часу малоземельні забірці орендували участки землі в лісництві за розкорчовку або за обробіток міжрядь на молодих посадках сосни, валяли ліс за гілля і глицю, робили на розчистці за частину лат, наймалися і на інші роботи в лісі.
Поблизу Забір’я, в урочищі Клипень до самої революції один київський капіталіст держав паровий тартак (лісопилку).
Лісопильний завод
Інженера
СОРОКОВСЬКОГО
Розпиловка лісу.
Паркетний цех.
Мукомольний цех.
Крупорушка.
Переробляв дубину і сосну з Великого Бору, з Жорнівського, з Забірського. Коли не вистачило сировини, застрахував завод, підпалив його і втік. На цьому тартаку працювало багато забірців. Так зробилися забірці умілими пильщиками.
Коли не було вже тартака, багато пильщиків-забірців ходили по чужих селах з продовжними пилами розпускати колоди на дошки. Також багато забірців уходили на довгі місяці з села і на інші заробітки: чоловіки наймалися в Києві, на Солом’янці, на дачах в Боярці в вантажники, в ломові й легкові візники, в сторожа, в двірники, а дехто в городові поліцаї, в лісники.
Звикнувши дивитись на ліс, як на нічийне, природне добро, яким протягом століть вони могли не тільки використовувати для своїх господарських потреб - на будівлі, на паливо, на продаж, а змушені були навіть і просто винищувати його - випалювати і викорчовувати, після організації в 1868 р. лісництва забірці часто попадали під суд за самовільні порубки й вічно ворогували з лісниками.
Бувало з’їдуться в ліс уночі підвід з тридцять, з пилками, з сокирами; валять одну сосну за одною та ще й вогнище розкладуть. Прибіжить лісник з двухстволкою, а його оточать десятки молодців, озброєних сокирами, вічливо підведуть до пня, на якому самогон, хліб, ковбаса, сало… Пригощають лісника, а самі вантажать на вози приготовлені колоди. Мусить лісник приймати частування й мовчати, а коли не змовчить лісник - уб’ють його, як убили Федора Сову з Будаївського лісництва, або живого прив’яжуть до сосни коло мурашника, після чого від лісника залишався лише голий кістяк.
Часто бувало й таке: звалить лісокрад вночі сосну, привезе колоди до себе в двір, поріже при місяці на дошки, на шалівку і ще затемна відвезе в Чоколівку, в Васильків або степові села і продасть. На ранок прийдуть по сліду лісники трусити крадений ліс, і знайдуть у дворі хіба саму тільки тирсу.
Жінки забірські наймалися до панів і київських міщан у няньки, в служниці (наприклад, Орищенко Варка служила нянькою на Деміївці в дочки Тевеля-Молочника), наймалися й поденно - прати, білити кімнати, прошувати і підгортати городи.
Ті, що залишалися вдома, - торгували (баришували) молоком, купуючи його не тільки від своїх сусідок, а й від жорновців, а продавати носили до Боярки і до Києва.
Раніше сіяли в Забір’ї на кожному городі коноплі і в кожній хаті вечорами жінки й дівки пряли. Було в селі двадцять або тридцять ткацьких верстатів, ткали на них як жінки, так і чоловіки.
…А з заірпінських панських сіл приїздили в гарячу пору верхи на коні «осавули» - шукали, чи не ховаються в Забір’ї панські кріпачки, що втікли під час жнив від роботи на панському полі.
«Прискочить на коні в село осавула, та свистить, та кричить, та страшний»… - розказувала баба-Галя: «А княжицька дівчина зарилася в моїй клуні у вівсяні снопи, та молить мене: - Ой, тітонько, не видавайте. Хай хоч часиночку перепочину».
Осавули наймали і забірських дівчат і молодиць обробляти панське поле. Так, наприклад, старожитець Лоза Оксана розповідає, що вона наймалася в Луку і в Білогородку на буряки, заробляла по п’ятнадцять-двадцять копійок на день, бо була ще мала і їй платили вдвічі менше, як дорослим.
[Читать на русском языке...]
Побочные заработки
В 1868 году было положено начало организационному ведению лесного хозяйства. С тех пор малоземельные забирцы арендовали участки земли в лесничестве по разкорчовку или обработку междурядий на молодых посадках сосны, валили лес за ветки и хвою, работали на расчистке, нанимались и на другие работы в лесу.
Вблизи Заборья, в урочище Клипень до самой революции один киевский капиталист держал паровую лесопилку.
Лесопильный завод
инженера
Сороковского
Распиловка леса.
Паркетный цех.
Мукомольных цех.
Крупорушка .
Переделывал дубину и сосну из Большого Бора, из Жорновского, из Забирского. Когда не хватило сырья, застраховал завод, поджег его и убежал. На этой лесопилке работало много забирцев. Так стали забирцы умелыми пильщиками .
Когда не было уже лесопилки, много пильщиков - забирцев ходили по чужим селам с продольными пилами распускать бревна на доски. Также много забирцев уходили на долгие месяцы из села и на другие заработки: мужчины нанимались в Киеве, на Соломенке, на дачах в Боярке в грузчики, в ломовые и легковые извозчики, в сторожа, в дворники, а некоторые в городовые полицмейстеры, в лесники.
Привыкнув смотреть на лес, как на ничейное, естественное добро, которым в течение веков они могли не только пользоваться для своих хозяйственных нужд - на строительство, на топливо, на продажу, а вынуждены были даже просто истреблять его - выжигать и выкорчевывать, после организации в 1868 лесничества забирцы часто попадали под суд за самовольные порубки и вечно враждовали с лесникам.
Бывало съедутся в лес ночью подвод тридцать, с пилами, с топорами; валят одну сосну за другой да еще и костер разведут. Прибежит лесник с двухстволкой, а его окружат десятки молодцев, вооруженных топорами, вежливо подведут к пеньку, на котором самогон, хлеб, колбаса, сало... Угощают лесника, а сами грузят на телеги приготовленные бревна. Должен лесник принимать угощение и молчать, а если не промолчит лесник - убьют его, как убили Федора Сову из Будаивского лесничества, или живого привяжут к сосне возле муравейника, после чего от лесника оставался лишь голый скелет.
Часто бывало и такое: свалит лесокрад ночью сосну, привезет бревна к себе во двор, порежет при луне на доски, на тес и еще затемно отвезет в Чоколовку, в Васильков или степные села и продаст. Наутро придут по следу лесники искать краденый лес, и найдут во дворе разве только опилки.
Женщины забирские нанимались к господам и киевским мещанам в няньки, в служанки (например, Орищенко Варка служила няней на Демеевке у дочери Тевеля - Молочника), нанимались и поденно - стирать, белить комнаты, полоть и окучивать огороды.
Те, что оставались дома, - торговали (баришувалы) молоком, покупая его не только у своих соседок, но и у жорновцев, а продавать носили в Боярку и в Киев.
Ранее сеяли в Заборье на каждом огороде коноплю и в каждом доме по вечерам женщины и девушки пряли. Было в селе двадцать или тридцать ткацких станков, ткали на них как женщины, так и мужчины.
... А из заирпинских барских сел приезжали в горячую пору верхом «осаулы» - искали, не прячутся в Заборье барские крепостные, бежавшие во время жатвы от работы на господском поле.
« Прискочить на коне в деревню есаул, и свистит, и кричит, и страшный» ... - рассказывала бабка Галя : «А княжицкая девушка зарылась в моей риге в овсяные снопы молит меня: - Ой, тетя, ни выдавайте. Пусть хоть часок отдохну».
Есаулы нанимали и забирских девушек и женщин обрабатывать барское поле. Так, например, старожил Лоза Оксана рассказывает, что она нанималась в Луку и в Белогородку на свеклу, зарабатывала по пятнадцать-двадцать копеек в день, потому что была еще мала и ей платили вдвое меньше, чем взрослым.
Поблизу Забір’я, в урочищі Клипень до самої революції один київський капіталіст держав паровий тартак (лісопилку).
Лісопильний завод
Інженера
СОРОКОВСЬКОГО
Розпиловка лісу.
Паркетний цех.
Мукомольний цех.
Крупорушка.
Переробляв дубину і сосну з Великого Бору, з Жорнівського, з Забірського. Коли не вистачило сировини, застрахував завод, підпалив його і втік. На цьому тартаку працювало багато забірців. Так зробилися забірці умілими пильщиками.
Коли не було вже тартака, багато пильщиків-забірців ходили по чужих селах з продовжними пилами розпускати колоди на дошки. Також багато забірців уходили на довгі місяці з села і на інші заробітки: чоловіки наймалися в Києві, на Солом’янці, на дачах в Боярці в вантажники, в ломові й легкові візники, в сторожа, в двірники, а дехто в городові поліцаї, в лісники.
Звикнувши дивитись на ліс, як на нічийне, природне добро, яким протягом століть вони могли не тільки використовувати для своїх господарських потреб - на будівлі, на паливо, на продаж, а змушені були навіть і просто винищувати його - випалювати і викорчовувати, після організації в 1868 р. лісництва забірці часто попадали під суд за самовільні порубки й вічно ворогували з лісниками.
Бувало з’їдуться в ліс уночі підвід з тридцять, з пилками, з сокирами; валять одну сосну за одною та ще й вогнище розкладуть. Прибіжить лісник з двухстволкою, а його оточать десятки молодців, озброєних сокирами, вічливо підведуть до пня, на якому самогон, хліб, ковбаса, сало… Пригощають лісника, а самі вантажать на вози приготовлені колоди. Мусить лісник приймати частування й мовчати, а коли не змовчить лісник - уб’ють його, як убили Федора Сову з Будаївського лісництва, або живого прив’яжуть до сосни коло мурашника, після чого від лісника залишався лише голий кістяк.
Часто бувало й таке: звалить лісокрад вночі сосну, привезе колоди до себе в двір, поріже при місяці на дошки, на шалівку і ще затемна відвезе в Чоколівку, в Васильків або степові села і продасть. На ранок прийдуть по сліду лісники трусити крадений ліс, і знайдуть у дворі хіба саму тільки тирсу.
Жінки забірські наймалися до панів і київських міщан у няньки, в служниці (наприклад, Орищенко Варка служила нянькою на Деміївці в дочки Тевеля-Молочника), наймалися й поденно - прати, білити кімнати, прошувати і підгортати городи.
Ті, що залишалися вдома, - торгували (баришували) молоком, купуючи його не тільки від своїх сусідок, а й від жорновців, а продавати носили до Боярки і до Києва.
Раніше сіяли в Забір’ї на кожному городі коноплі і в кожній хаті вечорами жінки й дівки пряли. Було в селі двадцять або тридцять ткацьких верстатів, ткали на них як жінки, так і чоловіки.
…А з заірпінських панських сіл приїздили в гарячу пору верхи на коні «осавули» - шукали, чи не ховаються в Забір’ї панські кріпачки, що втікли під час жнив від роботи на панському полі.
«Прискочить на коні в село осавула, та свистить, та кричить, та страшний»… - розказувала баба-Галя: «А княжицька дівчина зарилася в моїй клуні у вівсяні снопи, та молить мене: - Ой, тітонько, не видавайте. Хай хоч часиночку перепочину».
Осавули наймали і забірських дівчат і молодиць обробляти панське поле. Так, наприклад, старожитець Лоза Оксана розповідає, що вона наймалася в Луку і в Білогородку на буряки, заробляла по п’ятнадцять-двадцять копійок на день, бо була ще мала і їй платили вдвічі менше, як дорослим.
[Читать на русском языке...]
Побочные заработки
В 1868 году было положено начало организационному ведению лесного хозяйства. С тех пор малоземельные забирцы арендовали участки земли в лесничестве по разкорчовку или обработку междурядий на молодых посадках сосны, валили лес за ветки и хвою, работали на расчистке, нанимались и на другие работы в лесу.
Вблизи Заборья, в урочище Клипень до самой революции один киевский капиталист держал паровую лесопилку.
Лесопильный завод
инженера
Сороковского
Распиловка леса.
Паркетный цех.
Мукомольных цех.
Крупорушка .
Переделывал дубину и сосну из Большого Бора, из Жорновского, из Забирского. Когда не хватило сырья, застраховал завод, поджег его и убежал. На этой лесопилке работало много забирцев. Так стали забирцы умелыми пильщиками .
Когда не было уже лесопилки, много пильщиков - забирцев ходили по чужим селам с продольными пилами распускать бревна на доски. Также много забирцев уходили на долгие месяцы из села и на другие заработки: мужчины нанимались в Киеве, на Соломенке, на дачах в Боярке в грузчики, в ломовые и легковые извозчики, в сторожа, в дворники, а некоторые в городовые полицмейстеры, в лесники.
Привыкнув смотреть на лес, как на ничейное, естественное добро, которым в течение веков они могли не только пользоваться для своих хозяйственных нужд - на строительство, на топливо, на продажу, а вынуждены были даже просто истреблять его - выжигать и выкорчевывать, после организации в 1868 лесничества забирцы часто попадали под суд за самовольные порубки и вечно враждовали с лесникам.
Бывало съедутся в лес ночью подвод тридцать, с пилами, с топорами; валят одну сосну за другой да еще и костер разведут. Прибежит лесник с двухстволкой, а его окружат десятки молодцев, вооруженных топорами, вежливо подведут к пеньку, на котором самогон, хлеб, колбаса, сало... Угощают лесника, а сами грузят на телеги приготовленные бревна. Должен лесник принимать угощение и молчать, а если не промолчит лесник - убьют его, как убили Федора Сову из Будаивского лесничества, или живого привяжут к сосне возле муравейника, после чего от лесника оставался лишь голый скелет.
Часто бывало и такое: свалит лесокрад ночью сосну, привезет бревна к себе во двор, порежет при луне на доски, на тес и еще затемно отвезет в Чоколовку, в Васильков или степные села и продаст. Наутро придут по следу лесники искать краденый лес, и найдут во дворе разве только опилки.
Женщины забирские нанимались к господам и киевским мещанам в няньки, в служанки (например, Орищенко Варка служила няней на Демеевке у дочери Тевеля - Молочника), нанимались и поденно - стирать, белить комнаты, полоть и окучивать огороды.
Те, что оставались дома, - торговали (баришувалы) молоком, покупая его не только у своих соседок, но и у жорновцев, а продавать носили в Боярку и в Киев.
Ранее сеяли в Заборье на каждом огороде коноплю и в каждом доме по вечерам женщины и девушки пряли. Было в селе двадцать или тридцать ткацких станков, ткали на них как женщины, так и мужчины.
... А из заирпинских барских сел приезжали в горячую пору верхом «осаулы» - искали, не прячутся в Заборье барские крепостные, бежавшие во время жатвы от работы на господском поле.
« Прискочить на коне в деревню есаул, и свистит, и кричит, и страшный» ... - рассказывала бабка Галя : «А княжицкая девушка зарылась в моей риге в овсяные снопы молит меня: - Ой, тетя, ни выдавайте. Пусть хоть часок отдохну».
Есаулы нанимали и забирских девушек и женщин обрабатывать барское поле. Так, например, старожил Лоза Оксана рассказывает, что она нанималась в Луку и в Белогородку на свеклу, зарабатывала по пятнадцать-двадцать копеек в день, потому что была еще мала и ей платили вдвое меньше, чем взрослым.