Обробка землі в минулому
Спосіб землеробства довго був примітивний - «підзольний»: розчищали від лісу ділянку, товсті колоди йшли на будівництво, частину гілля перепалювали на купах, присипаних землею, на вугілля, яке потім возили продавати до Києва, решту спалювали на попіл, попіл приорювали і декілька років сіяли хліб по хлібу, поки ділянка не виснажувалася.
Тоді її кидали і палили ліс далі. Таке хазяйнування вимагало багато зайвої роботи, а врожаї були дуже низькі: до весни не вистачало не тільки хліба людям, але навіть і соломи на корм скотині. На весну, щоб прогодувати скотину до зеленої паші, часто-густо доводилося розбирати солом‘яну покрівлю погребника або і хати.. Для того, щоб різати солому на січку, в кожній хаті був деревний «козел» з прив‘язаною до нього особливим способом косою. Лише пізніше в найзаможніших господарствах з‘явилися механічні соломорізки з кінним приводом.
Після 1861 року забірці перейшли на трьохпільну сівозміну: польову землю, якої на той час було розчищено від лісу коло 900 десятин, поділили «на три руки»: озимина, ярина, толока. Кожний двір одержав «пай» по три десятини «в кожну руку» і три десятини сіножаті на заливних луках торфовика, тобто разом - дванадцять десятин. Попу наділили в три рази більше: 36 десятин в одному куску на полі, 2 десятини городу в селі і 7 десятин сіножаті.
Кількість населення з того часу збільшилася і в 1929 році на душу припадало пересічно лише по півдесятини, до того ж земля розподілялася між господарствами дуже нерівномірно: деякі господарства зовсім не мали польової землі, наприклад, у Максима Кравченко лічилось всього вісім сотих городу, а Приходько Михайло Тодосович вніс у колгосп (усуспільнив) вісімнадцять гектарів польової землі. Крім того іноді бувало, що всього одна десятина розкидана в дванадцяти а того і більше кусках по всьому полю: щоб її обробити, більша частина робочого часу витрачалася на те, щоб їздити з кінця в кінець. Деякі малі участки були кілометрів за шість від села.
Обработка земли в прошлом
Способ земледелия долго был примитивный - «подзольный»: расчищали от леса участок, толстые бревна шли на строительство, часть веток пережигали на кучах, присыпанных землей, на уголь, который потом возили продавать в Киев, остальные сжигали в пепел, пепел перепахивали и несколько лет сеяли хлеб по хлебу, пока участок не истощался.
Тогда его бросали и жгли лес дальше. Такое хозяйствования требовало много лишней работы, а урожаи были очень низкие: до весны не хватало не только хлеба людям, но даже и соломы на корм скоту. Весной, чтобы прокормить скот до зеленой пашни, часто приходилось разбирать солому на кровле погребника или дома.. Для того, чтобы резать солому на сечку, в каждом доме был древянный «козел» с привязаной к нему особым способом косой. Лишь позже в самых зажиточных хозяйствах появились механические соломорезки с конным приводом.
После 1861 года забирцы перешли на трьохпольный севооборот: полевую землю, которой в то время было расчищено от леса около 900 десятин, поделили «на три руки»: озимые, яровые, толока. Каждый двор получил «пай» по три десятины «в каждую руку» и три десятины сенокоса на заливных лугах торфовика, то есть вместе - двенадцать десятин. Попу выделили в три раза больше: 36 десятин в одном куске на поле, 2 десятины огорода в селе и 7 десятин сенокоса.
Население с тех пор увеличилась и в 1929 году на душу приходилось в среднем лишь по полдесятины, к тому же земля распределялась между хозяйствами очень неравномерно: некоторые хозяйства совсем не имели полевой земли, например, у Максима Кравченко было всего восемь сотых огорода, а Приходько Михаил Тодосович внес в колхоз (обобществил) восемнадцать гектаров полевой земли. Кроме того иногда бывало, что всего одна десятина разбросана в двенадцати а того и больше кусках по всему полю: чтобы ее обработать, большая часть рабочего времени уходила на то, чтобы ездить из конца в конец Некоторые малые участки были километрах в шести от села.
Тоді її кидали і палили ліс далі. Таке хазяйнування вимагало багато зайвої роботи, а врожаї були дуже низькі: до весни не вистачало не тільки хліба людям, але навіть і соломи на корм скотині. На весну, щоб прогодувати скотину до зеленої паші, часто-густо доводилося розбирати солом‘яну покрівлю погребника або і хати.. Для того, щоб різати солому на січку, в кожній хаті був деревний «козел» з прив‘язаною до нього особливим способом косою. Лише пізніше в найзаможніших господарствах з‘явилися механічні соломорізки з кінним приводом.
Після 1861 року забірці перейшли на трьохпільну сівозміну: польову землю, якої на той час було розчищено від лісу коло 900 десятин, поділили «на три руки»: озимина, ярина, толока. Кожний двір одержав «пай» по три десятини «в кожну руку» і три десятини сіножаті на заливних луках торфовика, тобто разом - дванадцять десятин. Попу наділили в три рази більше: 36 десятин в одному куску на полі, 2 десятини городу в селі і 7 десятин сіножаті.
Кількість населення з того часу збільшилася і в 1929 році на душу припадало пересічно лише по півдесятини, до того ж земля розподілялася між господарствами дуже нерівномірно: деякі господарства зовсім не мали польової землі, наприклад, у Максима Кравченко лічилось всього вісім сотих городу, а Приходько Михайло Тодосович вніс у колгосп (усуспільнив) вісімнадцять гектарів польової землі. Крім того іноді бувало, що всього одна десятина розкидана в дванадцяти а того і більше кусках по всьому полю: щоб її обробити, більша частина робочого часу витрачалася на те, щоб їздити з кінця в кінець. Деякі малі участки були кілометрів за шість від села.
Обработка земли в прошлом
Способ земледелия долго был примитивный - «подзольный»: расчищали от леса участок, толстые бревна шли на строительство, часть веток пережигали на кучах, присыпанных землей, на уголь, который потом возили продавать в Киев, остальные сжигали в пепел, пепел перепахивали и несколько лет сеяли хлеб по хлебу, пока участок не истощался.
Тогда его бросали и жгли лес дальше. Такое хозяйствования требовало много лишней работы, а урожаи были очень низкие: до весны не хватало не только хлеба людям, но даже и соломы на корм скоту. Весной, чтобы прокормить скот до зеленой пашни, часто приходилось разбирать солому на кровле погребника или дома.. Для того, чтобы резать солому на сечку, в каждом доме был древянный «козел» с привязаной к нему особым способом косой. Лишь позже в самых зажиточных хозяйствах появились механические соломорезки с конным приводом.
После 1861 года забирцы перешли на трьохпольный севооборот: полевую землю, которой в то время было расчищено от леса около 900 десятин, поделили «на три руки»: озимые, яровые, толока. Каждый двор получил «пай» по три десятины «в каждую руку» и три десятины сенокоса на заливных лугах торфовика, то есть вместе - двенадцать десятин. Попу выделили в три раза больше: 36 десятин в одном куске на поле, 2 десятины огорода в селе и 7 десятин сенокоса.
Население с тех пор увеличилась и в 1929 году на душу приходилось в среднем лишь по полдесятины, к тому же земля распределялась между хозяйствами очень неравномерно: некоторые хозяйства совсем не имели полевой земли, например, у Максима Кравченко было всего восемь сотых огорода, а Приходько Михаил Тодосович внес в колхоз (обобществил) восемнадцать гектаров полевой земли. Кроме того иногда бывало, что всего одна десятина разбросана в двенадцати а того и больше кусках по всему полю: чтобы ее обработать, большая часть рабочего времени уходила на то, чтобы ездить из конца в конец Некоторые малые участки были километрах в шести от села.