Виховання батьків - справа рук їхніх підопічних
Від коли себе пам'ятаю, хотів запустити довге волосся. Почав запускати, але це виявилося не так просто. Мій батько не був проти, але й не був за. Йому було байдуже, лиш би дитина в житті дурниць не робила. Його взагалі мало цікавило, як я собі там одягаюся чи виглядаю. Навіть не так: мої експерименти з зонішнім виглядом завжди викликали в нього здорову цікавість. А для матері, а ще бабусі і дідуся довге волосся видалося складним і малоприйнятним поворотом. Хоча цей поворот не буває зісно overnight.
Я не буду описувати всі перепистії самого того процесу, коли волосся росте. Просто в один день воно стало довгим в такому розумінні, що мене це вже влаштовувало. І отак час від часу мама, бабуся і дідусь намагалися мені тонко натякнути, "що довге волосся - то не муршська зачіска". З цим конче тре було шось робити. І я зробив.
За деякий час я ошелешив предків пробитим вухом. Тоді я вчепив маленький і тоненький срібний кульчик. Настільки тонкий, що його можна було згинати в еліпс. І що ви думаєте? Їх перестала цікавити довжина мого волосся. Червоною шматою муляв очі їм той кульчик, адже "нормальні мужчини не носять кульчиків". З цим конче тре було шось робити. І я зробив.
Мені зовсім випадково подарували такого великого, циганських розмірів кульчика. Такого, що його можна було на безімянний палець надягти. Цього разу я ошелешив їх новим оновленням зовнішнього вигляду. Тепер їх вже не цікавив факт наявності кульчика, вони вже почали капати на те, що він "такий великий і неестетичний". З цим конче тре було шось робити. І я зробив.
Матір вирішила поборотися з цим, купивши мені невеличкий кульчик. Ну, саме такий, який вважався нормальним і естетичним. І шо ви думаєте, я зробив? Правильно, вчепив його вісімкою в попередній великий. Після цього настало деяке затишшя.
Тепер мене за зовнішній вигляд не доймають. Зараз їх не влаштовує, що я шось до 26 років провтикав поставити один маленький штампель в паспорті - штам про одруження. Їм, що пред"явити паспорт одразу з двома такими?
Всьому свій час...