6 грудня кажеш?
.
Вчора ледве стримувала себе від коментарів=)). Знову довелося поспостерігати за одним цікавим молодиком в маршрутці=)) (останнім часом я майже не користуюся громадським транспортом, тому, мабуть, з такою цікавістю і спостерігаю за кожним пасажиром і помічаю те, до чого інші вже звикли). Хлопчина десь протягом 40 хвилин намагався витягнути когось зі своїх друзів на пиво і піцу у зв"язку зі святкуванням Дня Захисника України. Так, як гучність динаміку була, скоріше за все, налаштована на максимум, то я мала змогу чути майже все, що йому відповідали "на тому кінці дроту"=). Судячи із зовнішнього вигляду хлопця, в армії він ніколи не був і не має до неї ніякого відношення=). Спочатку "на гачок" чіплялися дівчата=)) Як виявилося майже ніхто з подружок мого героя не чув про такий день і були (судячи зі зміни тону розмови) здивовані, коли він аргументував важливість цього дня тим, що навіть "шефова" з роботи його раніше відпустила у зв"язку із чим чоловічим святом=)) Подумала одразу: "А чому чоловічим? Хіба тільки чоловіки можуть стояти на варті нашого з вами спокою в теперішній час?=)" "6 грудня кажеш? - відповідали майже всі молоді жіночі голоси на запитання хлопця чи знають вони який сьогодні день, - і... відмовляли йому у зустрічі (значить я таки не помилилася в тому плані, що мій герой не має безпосереднього відношення до Збройних українських Сил)
Коли усім дівчатам було передзвонено і отримано негативну відповідь на пропозицію зустрічатися десь в морозний вечір, "в хід" пішли номери телефонів бойових "товаріщєй"=). Не знаю, що хлопця спонукало стільки часу мучити свій телефон і людей, яким він телефонував: чи завелика кількість вільного часу, бажання розлабитися, а, може, йому просто було сумно і він хотів з кимось зустрітися поговорити, але я вже сама при набиранні моїм героєм телефонного номера і чуючи гудки виклику, ледве не молилася, щоб його співрозмовник таки взяв слухавку і погодився з ним розділити щастя надвоє=)). І мої молитви нарешті було почуто!=)) - Хтось, кому доля Збройних Сил України була такою ж небайдужою, як і моєму попутнику, погодився таки підтримати їх бокалом пива та шматком піци в одній із "забігайлівок" міста=))
Чесно кажучи, так сумно чомусь стало... З одного боку - через те, що маємо от таку несвідому "золоту" молодь, якій байдуже що, аби більше святкувати, а менше працювати=)), а другого боку - через те, що часом, як показав мій герой, можеш годинами набирати десятки номерів своєї телефонної книги (будь-кого ми туди, як на мене не заносимо ж), придумувати різні причини просто заради того, щоб зустрітися , а тобі у відповідь: "Ні, ні, ти що, такий мороз на дворі, яке зустрітися! 6 грудня кажеш?=)". "Пєчалька...", - як каже одна моя знайома=))))