Навальний: Єдиний порядний ліберал, що помер разом з Майданом
Я не збираюся сьогодні давати юридичної оцінки вироку братам Навальним, оскільки вважаю що й злодій повинен сидіти в тюрмі, й правоохоронна система не повинна працювати в догоду діючому політичному режиму. Але оскільки я не маю всієї повноти інформації щодо процесу, то й виносити остаточного вироку, з яким саме з перелічених варіантів російське суспільство має справу, не буду.
В цій ситуації я хотів більше зосередитися саме на фігурі самого Олексія Навального, якого справедливо можна вважати певним феноменом сучасної російської політики. По-перше, він «зробив себе сам», а не приходився вихідцем з доби «воровських» 90-х, як інші ліберальні ватажки - Борис Нємцов, Володимир Рижков, Махайло Касьянов, Григорій Явлінський та інші, тобто, не ніс відповідальності за розпад Радянського Союзу, розграбування російської економіки, перетворення Росії на геополітичний придаток Заходу, чеченську війну тощо. Навальний став популярним завдяки свої антикорупційний діяльності - перш за все, в рамках проекту «Роспіл», де викривав махінації з тендерами з боку посадовців. Окрім того, Навальний значно виділявся від колег по ліберальному бомонду своєї ідеологічною спрямованістю - позиціонував себе як націонал-демократ, вважав, що відстоювання демократичних прав росіян неможливе без відстоювання прав національних, ходив на Російські марши, закликав перестати «годувати Кавказ». Висловлювався на підтримку проросійських республік в Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії та навіть виступав за створення слов’янського союзу Росії, Білорусії та України, чим відлякав від себе своїх колег по українському національно-демократичному руху.
Звісно, невідомо, чи справді Навальний вірив в подібні погляди, чи вони були продиктовані політичною кон’юнктурою та бажанням залучити до антипутінського руху значно ширшу за традиційну аудиторію. Але факт на лице.
Проте Навальний-патріот зазнав краху з початком Майдану та - особливо - Руської весни на Південному Сході. Людина, яка вже декілька років закликала до пробудження росіян (як етнічного, так і політичного), зайняла безпрецедентно ворожу позицію до тих, хто ставив своє російство базисом серед політичних вимог. І лише тому - що протестуючи в своїх закликах по допомогу зверталися до офіційної російської влади, яка є опонентом Навального. А можливо - тому що Навальний ніколи і не був захисником росіян, як в Росії,так і за її межами, а лише виконував заздалегідь прописаний у Вашингтоні політтехнологічний план.
Зараз Навальний міг би бути разом з 80-85 % росіян, яких консолідував не Путін, а стратегічний курс на відродження сильної Росії, яка може постояти за себе. Критикувати російську еліту, яка попри санкції влаштовує дітей у західні вузи та їздить на дорогі курорти. Лаяти Путіна за те, що фактично здав співвітчизників у Харкові, Одесі, Миколаєві. Але Навальний вибрав не Росію і не росіян, а Україну і режим, який вбиває росіян на Донбасі. Тому Навальний потрібен лише купці маргіналів, які вчора вийшли його підтримати на Манежну. Російському народу та москвичам, які ще півтора роки тому ледве не зробили Навального мером, він більше не потрібен.
Артем Бузила
Джерело: http://naspravdi.com.ua
В цій ситуації я хотів більше зосередитися саме на фігурі самого Олексія Навального, якого справедливо можна вважати певним феноменом сучасної російської політики. По-перше, він «зробив себе сам», а не приходився вихідцем з доби «воровських» 90-х, як інші ліберальні ватажки - Борис Нємцов, Володимир Рижков, Махайло Касьянов, Григорій Явлінський та інші, тобто, не ніс відповідальності за розпад Радянського Союзу, розграбування російської економіки, перетворення Росії на геополітичний придаток Заходу, чеченську війну тощо. Навальний став популярним завдяки свої антикорупційний діяльності - перш за все, в рамках проекту «Роспіл», де викривав махінації з тендерами з боку посадовців. Окрім того, Навальний значно виділявся від колег по ліберальному бомонду своєї ідеологічною спрямованістю - позиціонував себе як націонал-демократ, вважав, що відстоювання демократичних прав росіян неможливе без відстоювання прав національних, ходив на Російські марши, закликав перестати «годувати Кавказ». Висловлювався на підтримку проросійських республік в Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії та навіть виступав за створення слов’янського союзу Росії, Білорусії та України, чим відлякав від себе своїх колег по українському національно-демократичному руху.
Звісно, невідомо, чи справді Навальний вірив в подібні погляди, чи вони були продиктовані політичною кон’юнктурою та бажанням залучити до антипутінського руху значно ширшу за традиційну аудиторію. Але факт на лице.
Проте Навальний-патріот зазнав краху з початком Майдану та - особливо - Руської весни на Південному Сході. Людина, яка вже декілька років закликала до пробудження росіян (як етнічного, так і політичного), зайняла безпрецедентно ворожу позицію до тих, хто ставив своє російство базисом серед політичних вимог. І лише тому - що протестуючи в своїх закликах по допомогу зверталися до офіційної російської влади, яка є опонентом Навального. А можливо - тому що Навальний ніколи і не був захисником росіян, як в Росії,так і за її межами, а лише виконував заздалегідь прописаний у Вашингтоні політтехнологічний план.
Зараз Навальний міг би бути разом з 80-85 % росіян, яких консолідував не Путін, а стратегічний курс на відродження сильної Росії, яка може постояти за себе. Критикувати російську еліту, яка попри санкції влаштовує дітей у західні вузи та їздить на дорогі курорти. Лаяти Путіна за те, що фактично здав співвітчизників у Харкові, Одесі, Миколаєві. Але Навальний вибрав не Росію і не росіян, а Україну і режим, який вбиває росіян на Донбасі. Тому Навальний потрібен лише купці маргіналів, які вчора вийшли його підтримати на Манежну. Російському народу та москвичам, які ще півтора роки тому ледве не зробили Навального мером, він більше не потрібен.
Артем Бузила
Джерело: http://naspravdi.com.ua