Початок осені на Великому Кавказі. Тріп з Хевсутерті в Тушеті. День 0.
А тепер про наш недавній похід Великим Кавказом. Текст моєї дружини, фотографії в основному мої. Велкам:
Друга половина дня, неділя, ми нарешті зібрались й стартували автостопом з майже рідного села Ґіорґіцмінда в Європу. А точніше ми рушили в європейську частину Грузії через перевал Датвіс-Джварісґеле, вздовж ріки Аргун в село Шатілі, розташоване майже під самісіньким чеченським кордоном.
До заходу сонця лишалось всього години чотири, тож далеко сьогодні не встигнем. Плануємо оминути Тбілісі, і, якщо пощастить, заночувати біля Жинвальського водосховища... Але нам спинився веселий привітний грузин, що їхав вантажівкою з роботи в Тбілісі, й запропонував повечеряти. Ми були неголодні, але чому б не скласти компанію добрій людині? Салат, шашлики, хінкалі, сир, лимонад, хліб, горілка... і вже ніхто нікуди не поспішає... Все це наклалось на попередній обід і лягло на наші душі хоч і смачним, але непідйомним тягарем.
Тишком-нишком ми склали з собою в дорогу, для собачки, що лишилась вдома, шашлик з сиром та хліб. Як нам не хотілось, але повні юшки хінкальки в наплічник ми не поклали. З цим додатком до нашого гастрономічного стратегічного запасу ми лишились на об'їзній Тбілісі.
Песимістичні думки про ночівлю прямо тут розвіяв крутий мерс з тонованими вікнами, що спинився поруч з нами. Як потім виявилось, хлопці їдуть в село Норіо, розташоване на окружній. Та на під’їзді до села нові знайомі питають чи не хочемо ми часом подивитись на старий гарний монастир? Ну-у-у, хто ж відмовиться від оглядин монастиря разом з двома грузинами в темряві в неділю вночі?.. Звісно ми погодились і поїхали.
Марткопський монастир чи Монастир Преподобного Антонія знаходиться в густому лісі на горі з якої було видно яскраві вогні Тбілісі. Сам монастир заснував Антоній, один з тринадцяти святих отців, що, прийшовши з Сірії, започаткували чернецтво на території Грузії. Святий отець оселився далеко від людей, усамітнившись на горі, названій на його честь Марткопською, що перекладається як самітня. Заснований ним храм Нерукотворного образу Спасителя почав збирати прочан й став монастирем.
Єдина проблема - ніч на дворі, а наш фотоапарат нашвидкуруч та ще й без достатнього освітлення не фотографує. Тому вам доведеться повірити, що монастир, хоч і невеликий, але дуже цікавий і красивий.
Увага! Фотка вище не наша, а чесно спіонерена з гугла.
Після прогулянки нас знову завантажили в те саме авто й довезли за Мцхету, на поворот з траси Тбілісі-Батумі на Казбеґі. Де, знайшовши місцинку між придорожніми рестораціями, ми провели нашу першу ніч цього походу. Засинала я з Богданом і двома думками:
1. Як я об’їлась. Не можна так смачно годувати ситих але жадібних людей.
2. Якщо початок цього походу такий цікавий, гостинний та насичений, то, мабуть, й продовження буде неймовірне.
Як виявилось потім, мої передчуття не підвели....
Друга половина дня, неділя, ми нарешті зібрались й стартували автостопом з майже рідного села Ґіорґіцмінда в Європу. А точніше ми рушили в європейську частину Грузії через перевал Датвіс-Джварісґеле, вздовж ріки Аргун в село Шатілі, розташоване майже під самісіньким чеченським кордоном.
До заходу сонця лишалось всього години чотири, тож далеко сьогодні не встигнем. Плануємо оминути Тбілісі, і, якщо пощастить, заночувати біля Жинвальського водосховища... Але нам спинився веселий привітний грузин, що їхав вантажівкою з роботи в Тбілісі, й запропонував повечеряти. Ми були неголодні, але чому б не скласти компанію добрій людині? Салат, шашлики, хінкалі, сир, лимонад, хліб, горілка... і вже ніхто нікуди не поспішає... Все це наклалось на попередній обід і лягло на наші душі хоч і смачним, але непідйомним тягарем.
Тишком-нишком ми склали з собою в дорогу, для собачки, що лишилась вдома, шашлик з сиром та хліб. Як нам не хотілось, але повні юшки хінкальки в наплічник ми не поклали. З цим додатком до нашого гастрономічного стратегічного запасу ми лишились на об'їзній Тбілісі.
Песимістичні думки про ночівлю прямо тут розвіяв крутий мерс з тонованими вікнами, що спинився поруч з нами. Як потім виявилось, хлопці їдуть в село Норіо, розташоване на окружній. Та на під’їзді до села нові знайомі питають чи не хочемо ми часом подивитись на старий гарний монастир? Ну-у-у, хто ж відмовиться від оглядин монастиря разом з двома грузинами в темряві в неділю вночі?.. Звісно ми погодились і поїхали.
Марткопський монастир чи Монастир Преподобного Антонія знаходиться в густому лісі на горі з якої було видно яскраві вогні Тбілісі. Сам монастир заснував Антоній, один з тринадцяти святих отців, що, прийшовши з Сірії, започаткували чернецтво на території Грузії. Святий отець оселився далеко від людей, усамітнившись на горі, названій на його честь Марткопською, що перекладається як самітня. Заснований ним храм Нерукотворного образу Спасителя почав збирати прочан й став монастирем.
Єдина проблема - ніч на дворі, а наш фотоапарат нашвидкуруч та ще й без достатнього освітлення не фотографує. Тому вам доведеться повірити, що монастир, хоч і невеликий, але дуже цікавий і красивий.
Увага! Фотка вище не наша, а чесно спіонерена з гугла.
Після прогулянки нас знову завантажили в те саме авто й довезли за Мцхету, на поворот з траси Тбілісі-Батумі на Казбеґі. Де, знайшовши місцинку між придорожніми рестораціями, ми провели нашу першу ніч цього походу. Засинала я з Богданом і двома думками:
1. Як я об’їлась. Не можна так смачно годувати ситих але жадібних людей.
2. Якщо початок цього походу такий цікавий, гостинний та насичений, то, мабуть, й продовження буде неймовірне.
Як виявилось потім, мої передчуття не підвели....