Вінчую, вінчую де горівку чую, де горівки не чувати там не буду вінчувати!
Вінчівками, вінчиками, посівалками у фольклористиці звуть обрядові новорічні віршики або пісеньки з побажанням щастя, здоров'я, доброго урожаю і т. д.. Слово може бути синонімом щедрівки, або розглядатись як вірш, який може бути включений в новорічну пісню. Виконуються віншівки в характері декламації, наспівної декламації чи співу. Вінчивки - основа обряду засівання (посипання). Для жителя Закарпаття слово "вінчувати" означає "зичити щасливого й щедрого року". Вінчували з конем і козою. В багатьох говірках слово вінчувати витіснило синоніми бажати, вітати, поздоровляти. Особливо у такому звучанні слово віншувати поширене в південно-західному наріччі, атже в сусідній словацькій мові є подібне за звучанням слово vinčovac. Саме слово має німецьке походження і утворене від wünschen - величати. В польську мову слово віншувати потрапило за посередництвом чеської. Звуковій асиміляції у частині українських говірок, уподібненню звуку ш до ч сприяло існування в українській мові корня він (вінчати, увінчувати).
На Пинщині, як і у більшості регіонів, вітання з Новим роком зветься щедруванням. І хлопці ходити до сусідів щедрувати. Але в шляхетській Плотниці на початку ХХ століття Микола Анцукевич записав щедрівку, яка свідчить, що вітання в місцевому шляхетському середовищі було дещо іншим за традиційне, наближеним за формою та звучанням до традицій Прикарпаття:
Веньчую, веньчую
На покуті коробку перогів чую.