СПОДАР БЕРЕСТЕЙСЬКИЙ
В сучасній білоруській мові у якості шанобливого звернення частіше за інші використовується форма спадар. Тоді як в чеській, словацькій, лужицьких, польській і українській мові перевагу має пан. Берестеєць, Олесь Чайчиць, вважає, що "Судячи з усього, слово "спадар" як вічливе звернення було вигадане і введене у використання білоруськими націоналістами-соціалістами на межі ХІХ і ХХ століття, можливо, як калька з російського "сударь"".
Звичайно, популяризація соціалістами слова "спадар" як опозицію до "пан" цілком імовірна. Але погодитись з тим, що це штучне витвір неможливо. Підтвердженням тому українська мова. Справді , російське сударь (скорочене од государь) має перекладатись на українську сподар (скорочене од господар). Скорочену форму слова не обійшли класикі, почавши з Олександра Потебні: "Ті потягли кораблі круторебрі, назад повернувши,/из сподарем Одисеем розважним на вигадки хитрим,/в Атреєвича Агамемнона запобігаючи ласки". Продовжуючи Тарасом Шевченко "А ти, о люта,/Побачивши одного в путах,/Спустила другеє звіря./То вже такого сподаря,/Що гради й села пожирало,/Земля стогнала, трепетала/Од реву львичища твого" і "А в городі младії вдови/В своїх світлицях, чорноброві,/Запершись, плачуть, на малих/Дітей взираючи. Пророка,/Свого неситого царя,/Кленуть Давида-сподаря." Переходячи до Маркіяна Шашкевича: "Поклонися, Русалко наша, низько всечестному сподареві Николі Верещинському, що тобі звелів родитися, і всім, що тя пристроїли піснями народними і стариною". І, нарешті, закінчивши Іваном Котляревським "Еней-сподар посумувавши,/насилу трохи вгамувавсь;/поплакавши і поридавши/сивушкою почастувавсь".
Одним з джерел національної класики була жива мова. В ХХ столітті в південно-західних говірках фіксували сподар, род. сподар'е, ор. сподар'ем. На Холмщіні вимовляли як сподар так і спудар. Кілька прикладів є у фольклорі. В пісні "Дівойка тяжейко вздихає" (Зб.№1125 Курницької бібліотеки) співається: "Од’їхав муй сподар./Батьков і материн синець,/Назвався родом волинець". У іншому творі "Зоря заходить, вечор близенько" (Зб.бібліотеки Чорторийських) згадана форма "Ах, мой сподару, люби, миленьки, приди до мене, нема ж матоньки!" По словах сліпця П.Деревченка старці-лірники ХVIII століття мали книгу під назвою "Сподарь": "Сподарь - усим Устин-книгам і промежкам государь". Друге джерело - давні літературні твори. До найпопулярніших належить "Літопис Самійла Величка" 1655 року, в якому є вислов: "прощай нас сподару". Туди він потрапив з Діаріуша Симона Окольського 1638 року: "за свое сваволенство годны были смерти, але же ихъ научено, аби для милосердія Путивлцемъ заслонилися, випровадили нуждника и отдали: нехай твоя голова за всЂ наши голови, прощай насъ сподару." Мніго прикладів в українських інтерлюдіях і інтермедіях. В Інтерлюдії Митрофана Довгалевського ХVІ століття є така фраза: "Помагайбі сподарі дайте милостину". До драми Георгія Кониського "Воскресеніє із мертвих" написано іншу індерлюдію: "... Навару тебі борщу, испеку комара, накормлю тебе, мого милого сподара." В інтермедії Якуба Гаватовича (1598 - 1679) скороченно подається множина: "Ци хочеш вірити,/що люблю хороше жити?/всього достаток варити,/кажу, та ся не курчити/так, яко пшиналєжаєт/сподарові, що все маєт." Літописи, діаріуши і тим більше художні твори виділяються високім рівнем мовної свободи. Зрештою, в юридичні давньоукраїнські документи не є виключенням.
В Книзі гродській луцькій є запис 1562 року: "А иншие подданые пана твоего колконадцать сподаровъ не тепер пришли, але дей вже от колка лет во именю моем мешкаютъ" . В грамотах форма осподарь зустрічається з ХІV століття. Яскравий зразок церковного права, т.зв. "Правосудье митрополичье" містить у собі десятки статей, в тому: "27. А се стоит в соуде челѧдин наимит, не похочет быти, а ѡсподар, нѣс емоу вины, но дати емү въдвое задаток; а побѣжит ѿ сподар, выдат его ѡсподар в полніцү. 28. Аще л оубьет осподар челѧдин полнаг, нѣс емоу дшегоубьства, но вина ес ємоу ѿ бга." ,
Зникнення приголосного г на початку слова трапляється навіть у пам'ятках ХІІ століття. В столиці Золотої Орди, в Сараї-Берке була знайдена вісьмилітрова срібна княжа чара з написом: "А се чара кня[зя] Володимерова Давыдовча, кто из нее пь тому на здоровье а хваля Бога свого wсподаря великого кня[зя]". В 1139 році, власник чари, чернігівський князь Володимир Давидович допоміг двоюрідному брату Всеволоду захопити великокняжий стіл київський. Вдячний Всеволод крім Чернігова дав йому ще Бересть і Дорогичин. Володимир був осподарем берестейським з 1142 до 1151 року.
Звичайно, популяризація соціалістами слова "спадар" як опозицію до "пан" цілком імовірна. Але погодитись з тим, що це штучне витвір неможливо. Підтвердженням тому українська мова. Справді , російське сударь (скорочене од государь) має перекладатись на українську сподар (скорочене од господар). Скорочену форму слова не обійшли класикі, почавши з Олександра Потебні: "Ті потягли кораблі круторебрі, назад повернувши,/из сподарем Одисеем розважним на вигадки хитрим,/в Атреєвича Агамемнона запобігаючи ласки". Продовжуючи Тарасом Шевченко "А ти, о люта,/Побачивши одного в путах,/Спустила другеє звіря./То вже такого сподаря,/Що гради й села пожирало,/Земля стогнала, трепетала/Од реву львичища твого" і "А в городі младії вдови/В своїх світлицях, чорноброві,/Запершись, плачуть, на малих/Дітей взираючи. Пророка,/Свого неситого царя,/Кленуть Давида-сподаря." Переходячи до Маркіяна Шашкевича: "Поклонися, Русалко наша, низько всечестному сподареві Николі Верещинському, що тобі звелів родитися, і всім, що тя пристроїли піснями народними і стариною". І, нарешті, закінчивши Іваном Котляревським "Еней-сподар посумувавши,/насилу трохи вгамувавсь;/поплакавши і поридавши/сивушкою почастувавсь".
Одним з джерел національної класики була жива мова. В ХХ столітті в південно-західних говірках фіксували сподар, род. сподар'е, ор. сподар'ем. На Холмщіні вимовляли як сподар так і спудар. Кілька прикладів є у фольклорі. В пісні "Дівойка тяжейко вздихає" (Зб.№1125 Курницької бібліотеки) співається: "Од’їхав муй сподар./Батьков і материн синець,/Назвався родом волинець". У іншому творі "Зоря заходить, вечор близенько" (Зб.бібліотеки Чорторийських) згадана форма "Ах, мой сподару, люби, миленьки, приди до мене, нема ж матоньки!" По словах сліпця П.Деревченка старці-лірники ХVIII століття мали книгу під назвою "Сподарь": "Сподарь - усим Устин-книгам і промежкам государь". Друге джерело - давні літературні твори. До найпопулярніших належить "Літопис Самійла Величка" 1655 року, в якому є вислов: "прощай нас сподару". Туди він потрапив з Діаріуша Симона Окольського 1638 року: "за свое сваволенство годны были смерти, але же ихъ научено, аби для милосердія Путивлцемъ заслонилися, випровадили нуждника и отдали: нехай твоя голова за всЂ наши голови, прощай насъ сподару." Мніго прикладів в українських інтерлюдіях і інтермедіях. В Інтерлюдії Митрофана Довгалевського ХVІ століття є така фраза: "Помагайбі сподарі дайте милостину". До драми Георгія Кониського "Воскресеніє із мертвих" написано іншу індерлюдію: "... Навару тебі борщу, испеку комара, накормлю тебе, мого милого сподара." В інтермедії Якуба Гаватовича (1598 - 1679) скороченно подається множина: "Ци хочеш вірити,/що люблю хороше жити?/всього достаток варити,/кажу, та ся не курчити/так, яко пшиналєжаєт/сподарові, що все маєт." Літописи, діаріуши і тим більше художні твори виділяються високім рівнем мовної свободи. Зрештою, в юридичні давньоукраїнські документи не є виключенням.
В Книзі гродській луцькій є запис 1562 року: "А иншие подданые пана твоего колконадцать сподаровъ не тепер пришли, але дей вже от колка лет во именю моем мешкаютъ" . В грамотах форма осподарь зустрічається з ХІV століття. Яскравий зразок церковного права, т.зв. "Правосудье митрополичье" містить у собі десятки статей, в тому: "27. А се стоит в соуде челѧдин наимит, не похочет быти, а ѡсподар, нѣс емоу вины, но дати емү въдвое задаток; а побѣжит ѿ сподар, выдат его ѡсподар в полніцү. 28. Аще л оубьет осподар челѧдин полнаг, нѣс емоу дшегоубьства, но вина ес ємоу ѿ бга." ,
Зникнення приголосного г на початку слова трапляється навіть у пам'ятках ХІІ століття. В столиці Золотої Орди, в Сараї-Берке була знайдена вісьмилітрова срібна княжа чара з написом: "А се чара кня[зя] Володимерова Давыдовча, кто из нее пь тому на здоровье а хваля Бога свого wсподаря великого кня[зя]". В 1139 році, власник чари, чернігівський князь Володимир Давидович допоміг двоюрідному брату Всеволоду захопити великокняжий стіл київський. Вдячний Всеволод крім Чернігова дав йому ще Бересть і Дорогичин. Володимир був осподарем берестейським з 1142 до 1151 року.