Кінський череп
Етнограф Зеленін у "Східнослов'янській етнографії" кілька разів згадує календарні зви
чаї селян Кобринського повіту. За звичай, він тільки коротенько згадував про них "Українці Кобринського повіту Гродненської губернії зазвичай лишають з краю полоси дві покладених хрестообразно жмені колосів". Але на один з них Зеленін звернув більшу увагу, бо вважав його західноєвропейським запозиченням: "Лише одну категорію описаних обрядів можна з відомим підставою вважати запозиченої із Заходу, а саме дії, пов'язані з ряженим конем. Не виключена можливість, що обрядові ігри з ряженой конем, яку іноді називають русалка, прийшли до східним слов'янам із Заходу разом з ρουσάλια, dies rosarum. На Заході кінь виступає, очевидно, як уособлення духу рослинності.
У 1853 р в українців Кобринського повіту Гродненської губ. був зафіксований ритуал Іванова дня, в якому чітко видно риси, чужі східним слов'янам. Тут в землю вбивають жердину, на який надітий кінський череп. Навколо жердини палять гілки дерев. Обрядова пісня звучить так: «Де ти, Купало, зимувало?» - «Зимувало в пир'їчку, літуватиму в зіл'їчку». - «А ми прийдемо зілля рвати і тебе, Купало, виганяти». - «Я зимувало в криниці, а літуватиму в пшениці» (ОР РГО, I, 453). Тут чітко видно уявлення про Купалу як про дух рослинності." У другому фрагменті Зеленін приводить розмір тички з черепом: "У ніч на Івана Купала молоді хлопці надівають приготовлену кінську голову на тичку завдовжки з півтора сажні, тичку забивають у землю, кладуть довкола неї гілля з дерева і запалюють."
Запис про кінську голову є й у С.Толстої: ""гето називали її відьмою, тую голову, ето уже сама відьма і відьму ету треба збити. Збивали її, збивали, поки зоб'ють, уже і укинуть її у вогонь,спалять і всьо. Відьму спалили, а сами гуляють, іграють коло костра, начинають звечора і гуляють там вони. Кисть згоріла, то уже відьма, уже більш нічога ни буде, вона порчи робити ни буде, бо всьо ж, вона згоріла."
чаї селян Кобринського повіту. За звичай, він тільки коротенько згадував про них "Українці Кобринського повіту Гродненської губернії зазвичай лишають з краю полоси дві покладених хрестообразно жмені колосів". Але на один з них Зеленін звернув більшу увагу, бо вважав його західноєвропейським запозиченням: "Лише одну категорію описаних обрядів можна з відомим підставою вважати запозиченої із Заходу, а саме дії, пов'язані з ряженим конем. Не виключена можливість, що обрядові ігри з ряженой конем, яку іноді називають русалка, прийшли до східним слов'янам із Заходу разом з ρουσάλια, dies rosarum. На Заході кінь виступає, очевидно, як уособлення духу рослинності.
У 1853 р в українців Кобринського повіту Гродненської губ. був зафіксований ритуал Іванова дня, в якому чітко видно риси, чужі східним слов'янам. Тут в землю вбивають жердину, на який надітий кінський череп. Навколо жердини палять гілки дерев. Обрядова пісня звучить так: «Де ти, Купало, зимувало?» - «Зимувало в пир'їчку, літуватиму в зіл'їчку». - «А ми прийдемо зілля рвати і тебе, Купало, виганяти». - «Я зимувало в криниці, а літуватиму в пшениці» (ОР РГО, I, 453). Тут чітко видно уявлення про Купалу як про дух рослинності." У другому фрагменті Зеленін приводить розмір тички з черепом: "У ніч на Івана Купала молоді хлопці надівають приготовлену кінську голову на тичку завдовжки з півтора сажні, тичку забивають у землю, кладуть довкола неї гілля з дерева і запалюють."
Запис про кінську голову є й у С.Толстої: ""гето називали її відьмою, тую голову, ето уже сама відьма і відьму ету треба збити. Збивали її, збивали, поки зоб'ють, уже і укинуть її у вогонь,спалять і всьо. Відьму спалили, а сами гуляють, іграють коло костра, начинають звечора і гуляють там вони. Кисть згоріла, то уже відьма, уже більш нічога ни буде, вона порчи робити ни буде, бо всьо ж, вона згоріла."