Світлі люди
Є люди світлі - бо вони ніби випромінюють якесь особливе сяйво, і, зустрівшись із ними поглядом, потім ходиш піднесений і натхненний.
Якось, курсі на третьому, повертався собі автобусом на рідну Троєщину, аж раптом зайшла мама із хлопчиком років 2-3, і я поступився місцем. Було це влітку, хлопчик був увесь у піску, причому хотів ним поділитися і з мамою, і з яблучком, яке лежало у мами в сумці.
Коли окупанти мого місця мусіли вже виходити, відбувся наступний діалог:
- У Вас дети есть?
- Ні.
- Будут, - сказала мама шибеника і подивилася на мене.
А в Кіото тільки за останні кілька днів зустрів троє світлих людей. Перший - дядько років за 60, який малював аквареллю університетську вежу з годинником. Зосереджено, насолоджуючись кожним мазком. Скінчивши, подивився на мене - "А ти, юначе, від чого отримуєш таку саму насолоду?"
Тоді були дівчинка з грейпфрутами і ще одна юна мама. Першу побачив у фруктово-овочевій лавці, вона купила 4 грейпфрути і трошки зелені. Подивилася на мене, на мій кошик - і здивовано-знічено посміхнулася, нібито питаючи: "...а грейпфрути ти не любиш? Жодного не купив..."
Маму з хлопчиком у колясці зустрів по дорозі додому. Обмінялися поглядами: "Бачиш, яка у мене рибочка? І в тебе будуть".
Цікаво, як вони досягають такої внутрішньої гармонії? Вочевидь, у таких людей просто дуже добре функціонує система пріоритетів - роблять те, що подобається, і не дуже переймаються тим, що про це думає світ і що взагалі у ньому відбувається.
Я багато що віддав би, аби випромінювати хоча б трохи отого сяйва.
Якось, курсі на третьому, повертався собі автобусом на рідну Троєщину, аж раптом зайшла мама із хлопчиком років 2-3, і я поступився місцем. Було це влітку, хлопчик був увесь у піску, причому хотів ним поділитися і з мамою, і з яблучком, яке лежало у мами в сумці.
Коли окупанти мого місця мусіли вже виходити, відбувся наступний діалог:
- У Вас дети есть?
- Ні.
- Будут, - сказала мама шибеника і подивилася на мене.
А в Кіото тільки за останні кілька днів зустрів троє світлих людей. Перший - дядько років за 60, який малював аквареллю університетську вежу з годинником. Зосереджено, насолоджуючись кожним мазком. Скінчивши, подивився на мене - "А ти, юначе, від чого отримуєш таку саму насолоду?"
Тоді були дівчинка з грейпфрутами і ще одна юна мама. Першу побачив у фруктово-овочевій лавці, вона купила 4 грейпфрути і трошки зелені. Подивилася на мене, на мій кошик - і здивовано-знічено посміхнулася, нібито питаючи: "...а грейпфрути ти не любиш? Жодного не купив..."
Маму з хлопчиком у колясці зустрів по дорозі додому. Обмінялися поглядами: "Бачиш, яка у мене рибочка? І в тебе будуть".
Цікаво, як вони досягають такої внутрішньої гармонії? Вочевидь, у таких людей просто дуже добре функціонує система пріоритетів - роблять те, що подобається, і не дуже переймаються тим, що про це думає світ і що взагалі у ньому відбувається.
Я багато що віддав би, аби випромінювати хоча б трохи отого сяйва.