**Квіти гірської сакури, що пахнуть у вранішньому сонці**
Мама дружини надіслала фото з міста Мацудзака, відомого своїм мармуровим мнясом, і пише, що музей Мотоорі Норінаґи, на жаль, закритий на реконструкцію. А ти ж, Тімуру-сан, колись провів там майже дві години, роздивляючись незрозуміло що! Дивакуватий ґайдзін.
Так багато часу я там провів не стільки віддаючи данину заслугам відомого вченого і філософа перед японським суспільством і світом узагалі, скільки крутячи і перекручуючи в голові один-єдиний вірш пана Морінаґи, як ото пишуть, після якого він міг би більше нічого і не писати, а сидіти десь коло Тихого океану в Камакурі і цмулити потихеньку біле а чи й червоне вино, як це робив один незнайомий мені ґайдзін невизначеного, але скоріше старшого віку.
Так от, вірш був наступний:
Якщо мене хто-небудь запитає:
„Яка вона - Японії душа?”,
Скажу, що схожа
На квітучих вишень в ранкових горах
Ніжний аромат!
Якщо бути дуже вже точним і прискіпливим, то друга частина вірша звучить так як у заголовку, принаймні у тому японському варіанті, який я знайшов в інтернетах, але на те вона і поезія, щоби перекладач додавав чи забирав якісь нюанси. Перекладач у даному випадку - це професор Бондаренко, і коли я бачу цей вірш, то не тільки вчергове подумки дякую йому за те, що десь на 2 чи 3 курсі на парі з японської літератури він його нам, горе-перекрадачам, прочитав, але і за те, що років із п’ять тому в пошарпаному ліфті гуртожитку в Тенрі, місті Небесної Мудрості, перше що Іван Петрович зробив, коли ми зайшли із вологого та сутінкового серпня до ліфта - це продекламував його ж японською, просто і водночас натхненно, як це може тільки він:
Шікішіма но Яматогокоро во хіто товаба..
Ну і далі по тексту. Там із нами випадково в ліфті їхав якийсь український мальчік, який вочевидь дуже здивувався, чого це двоє українців замість балакати українською або принаймні привітатися чемно, декламують якусь поезію, кому вона треба.
А я йому подумки відповідав: мені треба, бо це ж той самий вірш, що і десять чи скільки там років тому, і перекладач той самий, от тільки Тимур трохи інакший. Побачив сакуру і таку, і сяку, але до цієї, гірської і з вірша, все ніяк не може доїхати. Точно не знає, в яких саме горах вона цвіте і пахне, але має підозру, що душа країни Ямато - це щось подібне до описаного паном Норінаґою. This entry was originally posted at http://brovary84.dreamwidth.org/194473.html. Please comment there using OpenID.