Ватавґалавє
Не дуже люблю я вираз “ватнік”, бо здавалося мені дотепер, що маю я кілька гарних і адекватних друзів із Росії, але, як переконався останнім часом, навіть найадекватніші перебувають у полоні “імперських” чи “шовіністичних” чи які там іще бувають цінностей, і оцінюють ситуацію в Україні та довкола неї якось трохи однобоко, щоб не сказати гірше або більше.
Один приятель із Сахаліна оце радив мені читати Бауманова (здається, точно не пам’ятаю) і ще Альфреда Коха, і довго переконував, що в Європі вам все одно робити нема чого, бо “он подивися, що робиться у Греції та Італії”, і взагалі для України найкращий вихід - це дружити з усіма. Коли я спробував заперечити, що ми дружили з усіма цілих 23 роки, і от до чого зрештою це призвело, він радісно відповів, що “це у вас президент такий, де ви його взяли, і взагалі, як воюєте - то треба розривати всі відносини між країнами і оголошувати воєнний стан”, а не робити вигляд, що нічого не відбувається.
Віддавши належне кільком раціональним зернам у його закидах, мені все одно стало дуже цікаво, на яких підставах вони всі дозволяють собі такі коментарі, нібито Україна і далі частина СРСР, а Росія має абсолютне право вказувати, що і як нам робити. Мовчу вже про те, що чути щось про своє майбутнє в ЄС від людей, країна яких ніколи у тому Союзі не була і, скоріш за все, найближчим часом і не буде - це якось трохи не того. Ну і мовчу я про адекватність поведінки президента їхнього, якщо трохи до нього придивитися.
Але найбільше мене засмучує те, що оця “ватність”, точніше, ідея “великої російської держави”, якось пронизує і більш-менш адекватні, як мені здавалося, японські ЗМІ. Оце тільки-но писали про виступ дружини прем’єр-міністра на якомусь російсько-японському збориську в Токіо, де вона продемонструвала своє вміння поводитися з наґіната - коротким мечем, який чепляють до довших. Продемонструвала - і потім насолоджувалася виступами російських козаків, які вихвалялися традиційними російськими козацькими бойовими мистецтвами. До речі, східноукраїнських тєрарістав японські медіа продовжують уперто називати “особи, які близькі до (або співчувають) Росії”, а борщ швидкого приготування в магазині імпортних товарів продавці радо ідентифікують як “російську кухню”.
А щоб вам усім добре жилося, одним словом. Дастаєвскій і Талстой - наше всьо.
This entry was originally posted at http://brovary84.dreamwidth.org/172701.html. Please comment there using OpenID.
Один приятель із Сахаліна оце радив мені читати Бауманова (здається, точно не пам’ятаю) і ще Альфреда Коха, і довго переконував, що в Європі вам все одно робити нема чого, бо “он подивися, що робиться у Греції та Італії”, і взагалі для України найкращий вихід - це дружити з усіма. Коли я спробував заперечити, що ми дружили з усіма цілих 23 роки, і от до чого зрештою це призвело, він радісно відповів, що “це у вас президент такий, де ви його взяли, і взагалі, як воюєте - то треба розривати всі відносини між країнами і оголошувати воєнний стан”, а не робити вигляд, що нічого не відбувається.
Віддавши належне кільком раціональним зернам у його закидах, мені все одно стало дуже цікаво, на яких підставах вони всі дозволяють собі такі коментарі, нібито Україна і далі частина СРСР, а Росія має абсолютне право вказувати, що і як нам робити. Мовчу вже про те, що чути щось про своє майбутнє в ЄС від людей, країна яких ніколи у тому Союзі не була і, скоріш за все, найближчим часом і не буде - це якось трохи не того. Ну і мовчу я про адекватність поведінки президента їхнього, якщо трохи до нього придивитися.
Але найбільше мене засмучує те, що оця “ватність”, точніше, ідея “великої російської держави”, якось пронизує і більш-менш адекватні, як мені здавалося, японські ЗМІ. Оце тільки-но писали про виступ дружини прем’єр-міністра на якомусь російсько-японському збориську в Токіо, де вона продемонструвала своє вміння поводитися з наґіната - коротким мечем, який чепляють до довших. Продемонструвала - і потім насолоджувалася виступами російських козаків, які вихвалялися традиційними російськими козацькими бойовими мистецтвами. До речі, східноукраїнських тєрарістав японські медіа продовжують уперто називати “особи, які близькі до (або співчувають) Росії”, а борщ швидкого приготування в магазині імпортних товарів продавці радо ідентифікують як “російську кухню”.
А щоб вам усім добре жилося, одним словом. Дастаєвскій і Талстой - наше всьо.
This entry was originally posted at http://brovary84.dreamwidth.org/172701.html. Please comment there using OpenID.